Напередодні свого професійного свята прикордонники Краматорського та Луганського загонів приїхали на ротацію на Волинь. Позаду у них три місяці запеклих боїв у Бахмуті.
Про це йдеться в сюжеті ТСН.
Вони досі не звикли до тиші, бо ж у Бахмуті, де хлопці були останні місяці, було дуже гучно. «Кожен день – лотерея», – кажуть бійці.
Утім, кажуть, там більше хвилюєшся не за себе, а за тих, хто поруч.
«Щоб твої побратими залишилися живими», – каже Микола з Хмельницького.
Героєм він себе не вважає, хоча йому вдалося збити два ворожих літаки. «Це були Су-25 – ворожий літак, бомбардувальник, які наносили нам дуже багато шкоди», – розповідає він.
Вдома на нього чекають троє дітей – заради них, каже Микола, він і воює. Малим дев’ять, сім і три роки. Такого ж віку дітей Миколі часто доводилося евакуйовувати з Бахмуту. Найгірше, каже, коли їхні батьки, незважаючи на смертельну небезпеку, відмовлялися їхати.
Побратим Артур з позивним Змій зі своїм кулеметом часто робив нерви ворогу. У Бахмуті в хлопця з’явився другий день народження. «Коли прилетів поруч снаряд 120, півтора метра, прилетів і не вибухнув», – розповідає він.
Тоді, згадує, переконався, що усі троє побратимів, які були поряд з бліндажем, цілі. І знову у бій. «Відбіг просто одразу на позицію, до кулемета. І все», – додає боєць.
Свою родину хлопець не бачив півтора року, його рідне село нині в окупації, тож мрія після перемоги одна. «Повернутися до свого села, обійняти маму», – каже він.
Але найперше – це перемога на всіх фронтах.
