Коли піч розігріта, метал досяг потрібної температури, все решта також підготовлено належним чином, Микола дає старт загадковій містерії. Він востаннє заглядає до ливарного ковша, де алюміній аж червоніє. Прибирає з поверхні залишки шлаку. Далі заливає метал у дерев’яні форми, наповнені піском. Терпеливо чекає результату. Нарешті перед його очами постає виріб. Та на тому ще не кінець. Насамкінець майстер надає відлитим речам закінченого вигляду — шліфує та полірує їх.
Про це пише газета Полісся.
– Лити алюміній і згодом обробляти – справа не проста. Щось проґавиш – робота нанівець. Не можна допускати протягів у приміщенні, де працюєш, адже метал швидше охолоджуватиметься. Якщо достатньо не втрамбуєш пісок, погано зволожиш – отримаєш брак. Різних нюансів вистачає. Складний процес лиття й тим, що доводиться витрачати багато дров, винятково соснових. На відлиття десятка виробів йде не менше двадцяти оберемків. Ще важливо знайти підходящий пісок (будь-який не годиться). Такий є тільки в одному місці, урочищі “Цегельня”, розташованому неподалік села. Нарешті треба добре підібрати сам матеріал (алюміній), від того залежить, чи отримуєш на виході міцне лиття, яке прослужить довго, можливо навіть п’ятдесят років, просте в користуванні, догляді, – пояснює ливарницькі секрети Микола Бляшик.
2Раніше ливарникам із Верхів, додає співрозмовник, було важче дістати алюміній. Часом, щоби зекономити, вони добували матеріал на Поворському авіаційному військовому полігоні, ризикуючи безпекою і здоров’ям. Миколі відомо про це, бо в його родині ливарників одразу троє: дідусь, тато та матір. У дитинстві він любив спостерігати за тим, як трудяться батьки, пробував лити щось не складне. На той час не сприймав те заняття серйозно, радше вважав цікавою грою. Та тепер зрозумів, що їхня справа – і його справа.
