Ірина Климець – українська легкоатлетка, метальниця молота, учасниця двох Олімпійських Ігор, фіналістка чемпіонату світу, рекордсменка України за найкращим показником дальності метання молота.
Про спортивні досягнення, нові цілі, початок кар’єри, тренування під час повномасштабної війни та повсякденне життя легкоатлетка розповіла Суспільному.
– Бувши шестикласницею із села Четвертня на Волині, Ви поїхали на свої перші змагання з метання молоту, тоді уявляли, що будете на Олімпіаді? Тоді точно про це навіть не уявляла. До того ж мої батьки на початку були проти того, щоб я йшла у метання, мовляв, був такий стереотип, що це спорт для таких сильних жінок, великих. І вони довго були проти, десь до 9-10 класу. Втім, коли почалися серйозні виступи, чемпіонати України, я здобувала призові місця й вони бачили, що я, мрію, досягаю успіхів і горю цим — почали підтримувати.
– Перед Олімпіадою в Токіо Ви мали травму, не вдалося пробитися до фіналу, але Ви казали, що це морально Вас не скорило і йтимете за медаллю на наступну Олімпіаду в Париж. Як зараз із налаштуванням? Нічого не змінюється, ми продовжуємо працювати. Цього року значно вищі нормативи кваліфікаційні, але головне, щоб не підвело здоров’я. Коли є мрія, якщо ти чогось хочеш, і маєш бажання – йтимеш до цього, попри все. Так, буває важко, інколи буває, що на зборах кидаю цей молот, закінчую тренування, не все вдається. Але проходить дві хвилини, я заспокоююсь і рухаюся далі. Адже це важко емоційно та фізично. Але ж є мрія, я не здаюся. Щодня прокидаюся, іду на тренування, мрію, як стою на п’єдесталі, про особисті рекорди й це мотивує.
– Розкажіть про Ваш особистий рекорд?
Особистий рекорд – 73 метри 56 сантиметрів, я його досягла у фіналі Чемпіонату світу у 2019-му році встановила, але, сподіваюся, він не довго триматиметься. Я буду метати доти, доки відчуваю, що ще не розкрилася повністю. Вже коли дійду до своїх метрів, відчуватиму, що це моя стеля, то тоді так, але я вірю, що я зараз ще сильна і докажу усім, що можу. До того ж метання молота – це не юний вид спорту. Для прикладу, світова лідерка старша за мене на десять років і ще метає.
– Торік у Мюнхені на Чемпіонаті Європи весь стадіон вам аплодував, Ваш вихід був ефектним, пригадайте які були емоції?
Пригадую, ще тоді, коли ми стояли за трибунами, то багато ЗМІ мене фотографували. І коли я вийшла на представлення – були дуже гучні аплодисменти, емоції, весь стадіон нас підтримував. А потім багато було позитивних коментарів про українку. Загалом, був складний рік, складна підготовка, але там я здобула шосте місце і найвищий результат в історії України.
– Ваш образ, звідки виникла ідея?
Віночок – це мій символ, я планую і далі так виходити. Я взагалі люблю щось таке красиве. А він добре пасував до форми. Взагалі, ми не можемо одягнути сукню чи блузку, а якісь елементи декору дозволені й це дуже красиво. Я його брала ще в США, планувала там у фіналі одягнути, але не вдалося дійти до перемоги. Втім, я думаю, що на наступних європейських іграх я в ньому буду стояти на п’єдесталі, а не просто на виході на фіналі.
– Повномасштабне вторгнення як вплинуло на Ваші тренування та змагання?
Торік я тренувалася сама, тренера не випускали за кордон, всю весну та літо готувалася до Чемпіонату світу. Важко було дистанційно тренуватися, адже це дуже технічний вид. Втім, я вже звикла до труднощів: то травма, потім карантин, невдалі виступи, війна.
Дядько мій на фронті, брат, його син і мій друг, кум. Тримаю з усіма ними зв’язок. Взагалі, багато рідних, які там воюють і відстоюють нашу незалежність. Дякую кожному, що тримають наші кордони, воюють за нас і що ми маємо можливість, поки вони там, тут тренуватися та змагатися.
– Від чого доводиться Ірині Климець відмовлятися заради спорту?
Та, майже, від усього. Насамперед я дуже мало часу проводжу з рідними, рідко буваю вдома, адже це постійні відрядження аврально-тренувальні збори, постійні змагання, постійний режим.
– Що допомагає емоційно розвантажуватися? Ми любимо з подругою погуляти, сходити в кіно, фільми смішні подивитися чи щось смачне з’їсти. – А пасочку?
Пасочку – так. Можна усе, що захочу, але потім приходиться усе “виметувати”. Бігати я не люблю.
– Про особисте, серце Ірини Климець зараз зайняте чи відкрите до стосунків? – Серце Ірини Климець вільне, тому поки так.
