Серед військовослужбовців волинського підрозділу Національної гвардії служить майстер спорту з єдиноборств, чемпіонка й призерка кубків і чемпіонатів України з хортингу, сертифікована суддя Валентина Мартинюк.
Суспільному Валентина Мартинюк розповіла: єдиноборствами займалася понад п’ять років під наставництвом тренера та президента Волинської федерації бойового хортингу Сергія П’ятікова.
“Це був флагман нашої команди, тої, яка формувалася, тому хортинг, який утворився на Волині – це теж завдяки Валі”, – розповів тренер Сергій П’ятіков, коли Валентина завітала до нього на тренування.
Зараз, каже Валентина Мартинюк, не займається спортом, із 2018-го року приєдналась до лав Нацгвардії. Говорить: три роки ходила у військкомат, щоб їй знайшли місце.
Наразі жінка служить у взводі матеріально-технічного забезпечення. Каже: повномасштабний збройний напад з боку Росії не був для неї несподіванкою. “Того дня я з 23-го на 24-те була у добовому наряді на роботі. Ми уже всі були у бойовій готовності. Перша думка – попередити близьких”, – пригадує військовослужбовиця.
Найбільше, говорить жінка, хвилювалася за доньку, якій на той час було 11 років. “Я їй розповідала, що вона має робити, щоб не було паніки. Вона знала, що треба зібрати документи, мінімальний набір ліків, речі і що її заїде забере моя знайома. На момент вибуху донька перебувала на вулиці. Для мене було стресом, що у цей момент бачать наші діти, як вони це сприймають, переживають”, – говорить Валентина Мартинюк.
У перший день повномасштабної війни чоловік Валентини пішов у військкомат, приїхавши з роботи в Рівненській області.
“Він не був військовим. Я йому зателефонувала, що все почалося, що є уже вибухи, що у Луцьку є вибухи, він зібрав речі і одразу додому. Я розуміла, що він піде добровольцем, у 14-му році він був строковиком. Він поїхав у зону АТО, вони захищали Луганський аеропорт і інші завдання виконували. Він просто не міг лишитися осторонь. Служить у 100-й бригаді тероборони”, – каже ВАлентина.
Нацгвардійка зазначила: сил їй додає віра, звитяга наших військовослужбовців і навики витривалості, які розвинула завдяки спорту.
“Постійне носіння бронежилета зі спорядженням, зі зброєю, постійно маєш повзти, бігти, і коли у тебе немає достатньої фізичної підготовки, то це достатньо складно для жінки. Були завдання з інженерії, копати окопи, по тактиці, ми багато пересувалися, бігали”, – сказала військовослужбовиця.
Валентина Мартинюк додала, що бажає, аби серця людей попри війну й жорстокість залишалися світлими та відкритими.
