Андрійкові – 13, його друзям – братам Максу та Дімі – 11 і 8.Зовсім юні хлоп’ята з волинського міста – діти воїнів, щодня в силу своїх можливостей наближають Перемогу, – пише ВСН.
Звичайні юні хлопчики з шахтарського Нововолинська, створивши у своєму дворі імпровізований «блокпост» та озброївшись «автоматами», у повній бойовій викладці майже щодня виходять на чергування, збираючи з проїжджих водіїв гроші для армії. За 10 місяців такого чергування вони вже передали волонтерам більше 12 тисяч гривень.
Андрій («Ангел») навчається в сьомому класі ліцею № 4, Максим («Кука») та Дмитро («Гільза») – в п’ятому і третьому класах ліцею №3. Мешкають всі вони в одному будинку. Тато Андрія – командир групи спецпризначення першої роти волинської бригади тероборони нещодавно після двох місяців важких боїв повернувся з Бахмута. І зараз їхній підрозділ проходить перепідготовку і дооснащення на одній зі своїх баз в межах області, аби через якийсь час знову в черговий раз відправитися в одну з «найгарячіших точок» на передову. Тато Макса і Діми на даний момент у складі тієї ж бригади перебуває на кордоні з Білоруссю.
До вторгнення ці хлопчаки, як і всі їхні ровесники, до ночі ганяли футбольний м’яч, відвідували спортивні гуртки (Андрій і Максим і досі займаються воркаутом у групі тренера Сергія Кулінича), із задоволенням проводили вільний від школи час за комп’ютерними іграми, та мріяли про те, як стануть дорослими. Усе змінилося після того, як у їхнє дитинство раптово і безжально вторглася війна, а їхні батьки, які в перші місяці воєнних дій, записавшись у місцеву тероборону, патрулювали місто, а потім добровільно одягли військову форму. Тоді хлопці й вирішили, що теж не стоятимуть осторонь і допомагатимуть армії.
Свій «блокпост», створивши таку собі дитячу «варту» і придумавши позивні, юні «вартові» обладнали, натягавши з десяток шин, під час канікул у травні минулого року. Ідея виникла після того, як побачили, що за день через їхній двір постійно проїздять різні автомобілі, а деякі водії і взагалі вечорами паркуються біля будинку на газонах.
На запитання, як ставляться до такої їхньої діяльності водії, юні співрозмовники посміхаються:
«Лише спочатку не було нормального контакту і порозуміння. Далеко не всі із власників автівок сприймали нас усерйоз – думали просимо гроші на морозиво. Не раз у відповідь чули, повчання, скарги – повідомити батьків або вчителів, а інколи і грубість. Та ми не звертали на це уваги, і поступово справа налагодилася. Правда, існує проблема з шинами. Вони постійно кудись зникають, тому нам доводиться шукати нові», – кажуть хлопчаки.
З часом більшість водіїв вже з усмішками платили хлопцям «проїздні» і «парковочні» (кому скільки не шкода), але вже невдовзі юні «вартові» передали волонтерам 2 тисячі гривень. Далі, щоб викликати ще більшу довіру серед своїх «підопічних», хлопці вирішили екіпіруватися по-військовому. Батьки їх підтримали матеріально, і через кілька місяців на «блокпосту» вже чергували справжні українські солдати в повній бойовій викладці (бронежилети, аптечки маски, каски) і навіть зі «зброєю».
«Спочатку тато здобув мені дерев’яний автомат, а потім, коли перший раз повернувся зі сходу, купив металевий, який стріляє пластмасовими кульками. Тож дерев’яний я віддав Максимові. І тепер ми вчимося влучно стріляти по різних «мішенях», – із захватом розповідає Андрій.
Максим підтримує друга. Хлопці також повідомлять, що вирішили обрати для себе кар’єру військових.
«Кілька місяців тому ми навіть створили у вайбері спеціальну групу, де закликали своїх ровесників приєднуватися до нас. Зареєструвалися майже два десятки хлопців, але згодом група розпалася. З нами залишився лише мій однокласник Тимур Дудік («Крим»), – з жалем додає Андрій . – А так хотілося, щоб такі блокпости створювалися не лише в дворах нашого міста, , а такої в інших містах і регіонах. Тоді б і ворога наші розбили б швидше».
Зібрані кошти хлопці передають волонтерам із благодійного фонду Івана Антонюка « Волинь-тил», відомій волонтерці Олені Киці та іншим. До речі, вони також знайшли дім і для багатьох бездомних котиків, яких деякі жорстокі господарі не раз викидають на смітники в наглухо заклеєних скетчем картонних коробках.
На закінчення розповіді хочеться додати: жодному ворогу ніколи не здолати націю, яка народжує таких діток.
Валентина Савчук
P,S Юні «вартові» дуже надіються, що до їхньої благородної справи долучатимуться й інші небайдужі патріоти.
Кошти можна перераховувати на картку «Монобанку № 5375411591335539.
