4 березня у селі Микуличі Зимнівської громади зібрались мешканці, щоб вирішити долю місцевого храму Собору Пресвятої Богородиці. Проте після численних суперечок, більшість була проти зміни підлеглості на ПЦУ, та вирішила лишатись у підпорядкуванні УПЦ МП.
Збори проходили у сільському будинку культури, їх скликала ініціативна група із приблизно 20 людей, які хотіли перейти до ПЦУ. Напередодні по селу розклеїли оголошення, щоб зібрати мешканців. Але противники переходу їх зривали, пише Буг.
На зборах були присутні жителі села, священники ПЦУ, староста Оксана Морозюк та представники поліції. Місцевий піп не з’явився, його представляла попадя Людмила Тарасюк.
Більшість мешканців були настроєні агресивно до ініціаторів зборів та до священників з ПЦУ. Їх перебивали, не давали сказати слова, захищаючи свого парафіяльного попа Олександра Тарасюка. Приїжджих священників виганяли з клубу.
Попадя запевняла, що ініціативна група не має права без священника проводити парафіяльних зборів, згідно зі статутом церкви. Хоча це не так, оскільки такі заходи, за законом, може проводити будь-який член релігійної громади.
Не хотіли слухати і доводів священників щодо того, що УПЦ підпорядковується росії, що існує відповідна ієрархія. І їхній піп, є підлеглим митрополиту Володимиру з районної єпархії УПЦ МП, який, своєю чергою, виконує вказівки Онуфрія, а той – Кирила. Люди повторювали, як мантру, що їхня церква є нібито незалежна та належить лише їм, не бажаючи розбиратись та заглиблюватися у деталі.
«Ви розвалили колгосп, ви розвалили бригаду, ви хочете забрати нашу церкву й тут все розвалити», – заявила директорка місцевої школи.
Священникам радили розпочати із Зимненського монастиря, тоді, мовляв, і вони перейдуть.
Староста Хобултівського старостинського округу, до якого входять і Біличі, Оксана Морозюк намагалась дотримуватися нейтральної позиції. Вона розповіла, що до неї надійшло звернення від ініціативної групи про скликання зборів. Але, вона, як посадова особа, не може цього робити, це є право релігійної громади.
Військовий, який отримав поранення на передовій і також спочатку був на зборах, не витримав криків та сварок і вийшов з приміщення. На запитання журналістів, він сказав, що підтримує перехід до ПЦУ, але з цими людьми немає про що говорити.
«Наш священник на початку війни, ще у 2014 році згадував Кирила постійно. Але після 2014 року він перестав. Через тиждень після повномасштабного вторгнення ми зібралися й пішли до батюшки та сказали, щоб він молився за воїнів. Але він не схотів, сказав, що захворів. Через деякий час батюшка почав молитися за воїнів, але не каже, що за українських», – розповіла одна з ініціаторок зборів Марія Гранат.
Вона додала, що раніше ходила в сільську церкву, але тепер їздить на богослужіння у місто в храм ПЦУ. Оскільки не може в той час, коли росія напала на нас, коли українські воїни захищають та вмирають за нашу незалежність, ходити в церкву, що підпорядковується московському патріархату. Хоча б хотіла відвідувати храм у рідному селі. Був випадок, коли померла її мама, священник Тарасюк, не дав їй ключі від каплиці на кладовищі, бо вона прихильниця української церкви.
Щоб врегулювати конфлікт, селян мусили втихомирювати працівники поліції. В результаті, не дійшовши до якогось певного висновку, люди розійшлися.
