Підполковник Олег Матвійчук – командир одного з батальйонів Волинської бригади тероборони ЗСУ. У військо чоловік прийшов у перший день повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Суспільне розпитало в командира про прикриття державного кордону зі сторони Білорусі та ймовірний наступ ворога.
Як давно Ви долучилися до бригади? Із чого починається і як завершується день?
– У рядах цього батальйону я з початку збройної агресії РФ із 24-го лютого 2022-го року. В усіх військових робочий день – це 7 на 24. Зазвичай, день починається з того, що заслуховують доповідь про стан справ у підрозділах. Доповідаю старшому командуванню, а далі усе по плану: підготовка особового складу, забезпечення підрозділів бойовою підготовкою та іншим.
Як ви співпрацюєте з іншими підрозділами сил оборони? Як налагодили побут – це теж важливо?
– Безпосередньо, де знаходимося ми, там є тісна співпраця з прикордонниками. Разом виконуємо бойові завдання щодо охорони, оборони держкордону. Коли ми разом – ми єдине ціле із оборони та порядку в нашому регіоні.
Вириваємо траншеї, облаштовуємо бліндажі, на позиціях облаштовуємо їдальні, навіть бані будуємо.
Які на сьогодні головні завдання вашого батальйону? Який план є щодо подальшого підвищення ефективності в умовах можливого наступу з Білорусі?
– Прикриття державного кордону зі сторони Білорусі та недопущення будь-яких помислів пересування, ведення розвідки, чи інших агресивних дій зі сторони Білорусі. Щотижня отримуємо той чи інший вид озброєння.
Якщо глянемо, якими були десять місяців тому і якими стали, то ми зростаємо. Готуємо людей до нових зразків озброєння, яке отримуємо, щоб вони вміли його професійно використовувати, якщо противник надумає перетнути державний кордон на нашому напрямку.
Часто з’являється інформація про ймовірний наступ з боку північного кордону – які настрої бійців, як ви на це реагуєте? Як оцінюєте реально ситуацію?
– Військовослужбовці стають більше сконцентровані й розуміють про можливий такий варіант. Білоруси минулого тижня проводили інтенсивне навчання своїх танкових підрозділів. Були на своїх вогневих позиціях в Білорусі, неподалік кордону і ми чули відлуння тих дій, які відбувалися. Тому військові розуміють, що загроза не просто намальована, а вона реально присутня.
Чи можете порівняти, якою бригада була рік тому і зараз?
– Торік це були люди, які добровільно прийшли в батальйон захищати державу, але не мали військового вишколу. То зараз люди також мотивовані, знають, що захищають, після навчань вони стали професіоналами. Зараз ми на них дивимося, як на фахівців, які можуть професійно захищати свою державу.
Щодо Вашого батальйону, більше військових ті, хто не мав військовий досвід? Чи є значна частина досвідчених?
– Учасників АТО/ООС, якщо брати наш батальйон на почату його створення, то ми мали 1/4. Є в нас і кандидат наук. Люди різних професій: програмісти, музиканти, фермери. Здебільшого, це ті люди, які місцеві.
Чи можете озвучити найближчі плани щодо бригади вашого батальйону? Чи вирушатимете в інші області, зону бойових дій?
– Наше завдання – обороняти Україну. Якщо вище керівництво вирішить, що ми маємо це завдання виконувати тут на наших теренах, то будемо його виконувати тут. Отримавши наказ переміститися – ми його без будь-яких вагань виконаємо.
Після школи Ви пішли навчатися в танкове училище, маєте досвід. Що можете сказати про роль цих машин у війні? Нам партнери обіцяли нові танки, яка перевага Леопардів над радянськими Т-72?
– Є щит України і на ньому є заклепки – це інші роди військ, а щит – це танкісти. Тому я вважаю, що це один із основних видів родів військ. Танки – це метал, а саме головне – це люди, які там сидять.
Ви брали участь у миротворчій операції в Іраку. Чи можете порівняти той досвід із досвідом у теперішній повномасштабній війні в Україні?
– Коли йшла наша колона, а на БТР був наш прапор, то бачили, як позитивно до нас відносяться іракці. Так, ми там багато досвіду здобули, але з війною із Росією не порівняти.
Майже рік повномасштабної війни триває, як на Вас це вплинуло?
– Коли це почалося – я взнав о 7-й годині. Тоді до мене подзвонив військовий і запитав, що робити. На той час я був звільнений і у запасі. Набравши своїх, мені сказали, що о 4-й ранку почався наступ. Перше, що зробив – пішов у військовий комісаріат.
Коли все почалося – дії були імпульсивні. Я дізнався, пішов, мене призначили на посаду, і я почав працювати. Найголовніше – робити все якісно, докладати максимум зусиль, щоб пришвидшити нашу перемогу.
Щодня відчуваєш відповідальність не тільки за своє життя, а за тих підлеглих, які в моєму підпорядкуванні. Мені, найголовніше виконати бойове завдання, яке перед моїм батальйоном і зберегти життя та здоров’я усіх підлеглих.
Цей період вашого життя змінив на щось погляди?
– Так, змінилися. Ми раніше не так сприймали ті події, в яких зараз знаходимося, мали інші цінності, плани. А зараз в усіх цінність одна – збереження життя і здоров’я наших людей, збереження суверенітету нашої країни. І коли ми це зробимо, то зможемо збудувати таку країну, яку собі забажаємо мати.
Коли спілкувалися з Вашими бійцями, то вони казали, що будуть служити до перемоги. Для Вас перемога якою має бути?
– Я іду до перемоги, щоб якнайшвидше ми вийшли на наші державні кордони, які були до 2014-го року. Щоб якнайшвидше у нас перестали люди втрачати рідних і близьких. Коли ми цього досягнемо, то з нашим завзяттям, як перемагаємо ворога – з таким же завзяттям в короткі терміни, ми відбудуємо нашу країну. Й ті міста, які зараз ворогом “стерті” – ми їх відновимо й Україна буде значно краща, ніж була до сьогодення.
