У будинку Кіслових у Солонці Львівського району мама з дочкою якраз готували вечерю на Другий Святвечір, коли пролунав той страшний дзвінок: «Ваш син і брат Андрій загинув під Бахмутом». Земля попливла з-під ніг. Вже через день все було готове до похорону, перед домівкою воїна стояла тьма народу, священник. Рідні поїхали у морг і звідти передали: «Розходьтеся, люди добрі! То не наш Андрій! Схожий, але не він», – пише Вісник.
Пішов у військкомат одним із перших
Андрія Кіслова з війни чекає багато людей – мама, сестра, два брати і дружина. До речі, все життя його супроводжували жінки на ймення Ольга. Так звуть бабусю, маму, сестру. І жінку знайшов собі з таким самим ім’ям – Оля, Олечка. Молодий чоловік у мирному житті працював з братами, займався електрикою, столяркою. А коли випадала хвилинка відпочинку – брав до рук гітару. Сестра Оля згадує, що з Андрієм завжди було весело і надійно. А 28 лютого він зібрав речі і пішов до військкомату. Якраз напередодні свого дня народження, 1 березня йому виповнилося 28 років.
– Сказав, що хоче, аби ми всі, його рідні, жили у вільній країні, – зазначила Оля.
Воював Кіслов у складі 24-ї бригади імені Короля Данила, на посаді старшого вогнеметника. Побратими кажуть, що у бою був надійним і безстрашним. У побуті все любив доводити до ладу. У жовтні деякий час був вдома, на Львівщині. Лікувався і одружився зі своєю коханою Олею.
– Вони кілька років жили разом у Львові, гостювали у нас, – розповіла сестра. – А напередодні свого від’їзду на фронт приїхав такий щасливий, показував обручку – розписалися.
Рідні щодня чекали звісток від свого воїна, знали, що він у самому пеклі – у Бахмуті.
Ледве вмовили показати тіло
– Коли прийшла та страшна звістка, мама не вірила, що Андрій загинув. Все казала: «Поховаємо Андрія, а він прийде і насварить нас», – згадує Оля ті важкі дні очікування тіла брата.
Звісно, маму можна зрозуміти: хто повірить, що її дитина загинула, поки сама не побачить? А військові сказали, що в Андрія труна має бути закритою, адже обличчя дуже понівечене. Його впізнали по бороді.
– Андрій, коли йшов служити, казав, що не збриє бороду ні за які гроші. Він і до війни її носив, щоправда, маленьку. А тут добрячу відростив. Він і псевдо мав «Борода». Крім маминих передчуттів, ми не мали підстав не довіряти хлопцям із бригади і вже налаштувалися, що будемо хоронити, – розповіла сестра. – Але все ж хотіли побачити його. У морзі довго не дозволяли оглянути тіло. А коли відкрили, то ми відразу сказали: «То не він!» Борода не та, у брата вона була чорнішою! В Андрія вухо було проколоте, а у того – ні. Шрами не ті. Не він – і все! Тоді нам показали руку, а на ній годинник. Це був інший, не Андрія! Адже я сама його йому дарувала! Ми стояли у ступорі. Не знали, як похорон відмінити. Але хоронити іншого замість Андрія не хотіли.
Декілька тижнів родина Кіслових чекала на результати експертизи ДНК. Те, що вона не покаже збігів, не сумнівалися. І таки виявилися праві! У морзі інший чоловік – не їхній Андрій! Експертизу не обманеш!
Після цього рідні мають пройти шлях про визнання Андрія безвісти зниклим. Адже у бригаді їх переконують, що привезли на Львівщину тіло загиблого Андрія Кіслова.
– Андрій сам казав: «Якщо я буду у списках зниклих безвісти, не вірте нікому. Шукайте мене», – каже сестра Оля. – Ми й шукатимемо і обов’язково знайдемо.
Просимо читачів: якщо раптом вам відомо про долю чоловіка на фото – телефонуйте у редакцію.
Наталка СЛЮСАР
