Віктор і Олена одружені вже 26 років і служать у Національній гвардії майже стільки ж – по 25. Вони познайомилися на танцях, коли лучанка приїхала у мамине рідне село. Звідти родом і Віктор. Невдовзі одружилися, мають сина.
Їхню історію розповіли у військовій частині 1141 Національної гвардії України м. Луцька, де вони служать.
Олена долучилася до лав Нацгвардії у 1997 році за порадою тата-військового – стала радисткою. Сьогодні вона – досвідчений зв’язківець:
«У моїй роботі головне – точність, уважність, пунктуальність. Отримані телеграми слід вчасно довести до виконавців. Якщо військовий підрозділ – це організм, то зв’язок можна порівняти з нервовою системою, яка регулює всі процеси».
Небагатослівну Олену доповнює Віктор, який любить розповідати історії з життя. Почуття гумору допомагало йому, коли ніс службу в зоні АТО, на блокпостах у районі Савур-Могили, на взводних опорних пунктах.
Допомагає і сьогодні, коли він чергує як начальник військового наряду з охорони громадського порядку. У роботі з нетверезими чи агресивними громадянами потрібна витримка і спокійна бесіда, каже військовий.
«Намагаємося спілкуватися так, щоб людина, яка загубилася в часі й просторі, зрозуміла, що ми їй – не вороги. Декого можемо і додому довести для його ж безпеки. Ну а хто пробує «бушувати» – та ще й під час комендантської години – той несе за це відповідальність», – додає Віктор.
За словами подружжя, те, що обоє є військовослужбовцями, дуже сприяє порозумінню.
«У багатьох сім’ях, де служить тільки одна половина, в іншої часто виникають до неї претензії – «чому не вдома», «чому так довго на чергуванні», «коли нарешті будуть спільні вихідні» і так далі. У нас цих питань не виникає, бо ми обоє знаємо, що таке військова служба», – переконаний Віктор.
