Жителька села Бузаки Камінь-Каширського району Домініка Залуська минулого тижня відзначила сторіччя. Рідні замовили кафе, бо всі б не помістилися у хаті, а ювілярка одягнулася у костюм, який сама колись вишивала, і була як квіточка між гостями, – пише Вісник.
Німець знайшов свою няньку через 50 років
Про незвичайну долю Домініки Залуської «Вісник+К» розповідав кілька років тому. Адже її через пів століття через Червоний Хрест розшукав син німецьких хазяїв, у яких вона робила в Німеччині. Незважаючи на поважний вік, бабця все добре пам’ятала і докладно розповідала про своє життя за кордоном.
– Як мої дівчата почули, що я попала у сім’ю, де шестеро малих дітей, то мало не плакали, мовляв, не повезло, ото намучишся з ними, – розповідала тоді бабуся. – А мені ще й як повезло! Хазяї були не дуже багаті, тримали коня, корову, свиней, але землі не мали багато. Я і на землі, і на винограднику трудилася. Ніхто не казав, що я наймичка. Ми були як одна сім’я. Називали мене Домцею, а я їх «футер» і «мутер», тобто тато і мама. З дітьми ніколи не сварилася, помагала їх глядіти. А коли закінчилася війна, вернулася в Україну. У 1948 році пішла в невістки у Бузаки.
Працювала в колгоспі, троє дітей з чоловіком виростили. І повною несподіванкою для всіх була звістка у 1998 році про те, що Домініку Залуську шукає якийсь німець Карл Рей. Зачувши це ім’я, пенсіонерка одразу сказала, що це син хазяїв, який був молодший на сім років. Почали переписуватися, фото одне одному висилати. Домініка Василівна й у гості на Полісся його запрошувала, але через поважний вік він не наважився в далеку дорогу. Зате передав через свою доглядальницю, яка була родом з Тернопільщини і їхала у відпустку, багато гостинців для баби Домці. Вона спеціально у Ковель добиралася, де й зустрілася з 95-річною Домкою Василівною. Бабця хотіла з перших вуст дізнатися про всіх дітей колишніх німецьких хазяїв. І теж торбу гостинців їм передала.
– Якби баба була трохи молодшою, то б точно у Німеччину поїхала, – переконана дружина внука Олега Ліда Миколаївна, з якою на одному подвір’ї нині мешкає довгожителька. – А так підтримуємо зв’язок з німцями через інтернет.
Хоч і світло пропало, але ювілярка всі подарунки розпакувала
Видно, все життя Домка Василівна була хорошою людиною, бо у той день, коли святкувала століття, двері її хати, де живе із донькою, не зачинялися. З квітами та подарунками приїхав голова Камінь-Каширської громади Віктор Пась, згодом і староста села Олександр Мальчук приєднався. Щирі зичення ювілярці адресували не лише велика родина, а й школярі, працівники культури, сільські медики.
– Ми розуміємо, що зараз не до святкувань. Але бабця заслужила за свій довгий вік особливу повагу, тому й зробили для неї таке дійство, – каже Ліда Мажула.
Бабуся вже бачила одну війну. І те, що зараз росіяни нищать Україну, дуже їй болить. Вона дивиться телевізор, у курсі всіх подій, хвалить колишнього прем’єр-міністра Великобританії Бориса Джонсона, який підтримує нашу державу. А ще крепко переживає за двох правнуків Романа і Назарія, які зараз воюють на Сході. Дуже чекала, що вони приїдуть, але хлопці передали відеовітання, чим розчулили до сліз не лишень прабабцю, а й всіх рідних.
Домініка Василівна виростила троє дітей, дочекалася четверо внуків, шестеро правнуків. Ювілярка має хорошу пам’ять, а от слух підводить, тому тости доводилося говорити голосно. Іменинниця й вина трішки випила, і не втомлювалася дякувати й бажати, щоб дожили до її літ при доброму здоров’ї. Адже вона ще у 85 років без окулярів вишила синові та двом внукам сорочки. У 90 помагала по господарству. І маючи сто літ, залишається при світлому розумі. Бо коли приїхали з кафе до хати, хоч і світла не було, просила розпакувати подарунки. Тішилася ними. Акуратно дістала гроші з конвертів, все перерахувала. А особливо раділа, що букетів багато.
– Роздивлялася квіти і казала: «Ото мені подарили, коли за столом сиділа. А ото голова приніс». Ми, молодші, маємо гіршу пам’ять, ніж наша бабця. Треба від неї переймати любов до життя. Вона ще має праправнуків дочекатися! – переконана Ліда Миколаївна.
Руслана СУЛІК
