Лісівник Федір з Волині – командир автомобільного відділення 68-окремої єгерської бригади «Росомах» імені Олекси Довбуша Збройних Сил України.
Історію його служби розповіло видання Екоinform.
Пан Федір за кермом – з юності. Керував й потужними вантажівками «ЗІЛ-131», «КамАЗом», «Уралом», «КрАЗом», працював й на «Вольво». Останніми роками возив з лісництві дрова, пиломатеріали на приватному підприємстві на Володимирщині та Турійщині. Невдовзі йому запропонували працювати водієм у об’єднаному Володимир-Волинському держлісгоспі.
«Опанував потужний всюдихід «КрАЗ»-«лаптьожник». Робота досить важка, але добре мені знайома. Доводилось і через глибокі сніги прориватись лісами. Був я й автомеханіком, і зварювальником, коли доводилося терміново лагодити автівки. Така от робота. Раніше в армії я не служив, але у лісгоспі проходив військові збори. Останній раз буквально напередодні великого вторгнення. Коли москалі підступно напали на нашу країну, я з рідним братом відразу пішли добровольцями. Так ми, як і деякі наші земляки – лісівники та мисливці теж стали єгерями-«росомахами», – розповів пан Федір.
Нині молодший сержант обіймає посаду командира автомобільного відділення. Позивний у бійця «Лісівник» та й службова автівка – мікроавтобус «УАЗ», теж мобілізована з Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства.
– Завдання на службі різноманітні. Десь боєкомплект хлопцям у окопи доправити, десь продукти привезти чи необхідне обладнання, то бійців за черговою ротацією відвести. Завдання бувають як вдень, так і вночі. Війна не дає розслабитись. Колись особисто вночі своїм вірним «УАЗиком» возив хлопців на передову і відвозив у зворотному напрямку зміну за ротацією. Чесно скажу, що вночі їхати волинськими лісами по колеса у снігу було легше. Але нічого, впорались…, – розповідає волинянин.
Були й небезпечні пригоди:
«Раз ординці кинули на нас гранату з безпілотника. Вона вибухнула за кілька метрів. Мене дивом не зачепило, а от на «УАЗі» вибило скло, понівечило кузов. Але ми «вилікували» машину, тож вона знову в строю. Якось я потрапив під обстріл САУ. Заховався у будівлі, а потужний ворожий снаряд вдарив у сусідній будинок. Під час вибуху частина уламків снаряду наче у більярді зрикошетила у двері та стіни мого укриття. Я отримав лише осколок у коліно. Знову Бог був на нашому боці».
Іншого разу на одній з позицій стояв потужний іноземний броньовик «International Maxx Pro». Хлопці постійно його доглядали. Пани Федір часто з ним працював. І от одного разу орки завдали саме артилерійського удару по ньому.
«Я тоді був у їдальні, тож Бог знову мене вберіг. А броньовик лише пошкрябало осколками. Машина потужна, дуже надійна, броня міцна», – розповідає волинянин.
Колектив підлеглих у пана Федора дружний та завзятий. Розповідає, хлопці – майстрові, добре знаються на техніці. Багато молодих контрактників та мобілізованих, які, втім, ніколи не соромляться звертатися до нього з проханням допомогти щось полагодити чи відремонтувати, підказати. А він ніколи не відмовляє в допомозі.
Федір дуже вдячний своїй родині, колективу рідного Володимир-Волинського держлісгоспу, волонтерам за всебічну допомогу та підтримку. То на передову потужний бензиновий генератор придбали, то вдома допомогли родині бійця з дровами. І таких прикладів багато. А ще єгер-лісівник неабияк сумує за рідним «КрАЗом» на Волині. Відчуває – машина наче рідна людина теж сумує за ним. Мріє, коли вже врешті сяде за його кермо.
