Олена Фісюк з Хрипалич Устилузької громади втратила брата , який воював в АТО, і з тих пір не шкодує ні сил, ні часу задля того, щоб наблизити час нашої перемоги.
Кожна зустріч з нашими невтомними волонтерами дарує ще інші відкриття, бо щоразу чуєш нові імена і дізнаєшся, скільки шляхетних людей докладають зусилля для того, щоб допомогти воїнам ЗСУ. Здається, їм допомагає сам Господь, благословляє їх труд, посилаючи підтримку в образі інших людей, пише Місто Вечірнє.
Олена Антонівна Фісюк, яка нині мешкає в селі Хрипаличі, народилася у селі П’ятидні в 1978 році. Після школи навчалася у ВПУ №23, де освоювала швейну справу, пізніше у Горохівському технікумі здобула ще освіту бухгалтера. Та поклик до швейної справи переміг. Жінка шиє все своє життя.
Але важка ситуація в Україні, страшна війна змусили Олену дещо змінити напрямок своєї справи.
У 2014 році в родину Олени прийшло велике горе. На сході України під час виконання свого військового обов’язку загинув рідний брат Володимир Крохмаль. Ця втрата не тільки гострим болем відгукнулася в серці, а й спонукала до активної діяльності задля перемоги над ворогом. А що може жінка? Звичайно, те, що вона вміє, чим нагородив її Господь. Олена Фісюк вміла шити.
Ще в 2014 році про це дізналися активісти Костянтин Зінкевич та Сергій Семенюк. Вони привезли жінці тканину і замовили білизну для воїнів. Згодом потреби в пошитті не стало.
З початком повномаштабної війни 24-го лютого 2022 року в П’ятиднівській школі жінки збиралися плести сітки, а також готували страви для тих, хто несли службу на блокпосту. Донька Олени Алла працювала в майстерні, де шили розгрузки. Мама також стала шити разом з донькою, а затим працювала у пошивній майстерні ВПУ. Але основну роботу по пошиттю виконувала вдома. Умілі руки шили білизну, верхній одяг тощо. Згодом Олена Антонівна за допомогою соцмереж повідомила про те, що шиє за тканиною замовника.
“Я навіть не чекала, що відгукнеться стільки людей. Люди приносили нитки, стару постіль, тканину, навіть ту, яку отримували від старих розпорених речей. Все використовувалось для пошиття білизни і хоч іноді доводилося зшивати між собою різнокольорові клаптики, та ніхто не звертав на це уваги. Головне, щоб солдати мали теплу зручну білизну”, – розповідає Олена.
Після настання холодів оголосили про збір коштів на теплу тканину і знову люди дружно відгукнулися.
Балаклави, шапки, рукавиці – ось далеко неповний перелік того, що отримували на позиціях наші бійці завдяки майстерним і невтомним рукам Олени Фісюк та її подруг. Стали надходити вдячні відгуки з передової. Бійці присилали фото , на яких були зображені у зшитому верхньому одязі. Та пані Олена і її подруги приймали вдячність з належною скромністю, оскільки вважали , що більшим – своїм життям і життям своїх дітей – завдячують воїнам.
Разом з Оленою над пошиттям одягу працюють Олена Крищук і Альона Зелінська. На допомогу приходять інші волонтери, які відгукуються на потреби майстринь. Так резинкою для білизни забезпечує Галина Цаль-Цалько. Підприємиця Тетяна Яскорська надає тканину і готовий крій на виготовлення балаклав. Відправку виготовлених речей організовують Юлія Кротач, Інна Путятіна, отець Василь Максимович, Алла Сачук.
Зростає і асортимент виготовленої продукції. Жінки шиють флісові рукавиці, шапки, футболки, теніски, натільні сорочки, кофти. За словами Олени нині надалі зберігається велика потреба в натільній білизні, особливо в госпіталях.
Жінки і надалі працюють над пошиттям білизни, шиють навіть з маленьких клаптиків. І ніколи не втомлюються, бо знають, як там, на передовій, чекають їхнього одягу.
Нині Олена розпочинає пошиття шкарпеток. Адже холодної та сирої днини вони дуже потрібні солдатам, які постійно на ногах. Як тут не згадати жінку, матір захисника, яка на ринку закуповувала цілу партію здешевлених шкарпеток зі словами : “Вони ж там повинні мати , в що переодягнутися”. Отож, жінки-швачки враховують всі потреби наших ЗСУ. А, головне, вони шиють безкоштовно.
“Я постійно виставляю на своїй сторінці у ФБ наші вироби. Роблю це з метою, аби люди знали, що все, чим вони ділилися, використано для наших воїнів”, – каже Олена.
Проте і надалі залишається потреба у тканині. Адже в планах нові замовлення, зокрема на білі маскувальні балаклави.
Олена Антонівна не відчуває втоми. Її добре розуміють і підтримують найрідніші люди – чоловік, донька і син.
“У мене наче відкрилося друге дихання. Хочеться працювати і працювати. Мені здається, що я буду шити навіть після закінчення війни. Це не лише моя робота, а поклик серця. Відтоді, як втратила дорогого брата, якого ніколи не забуду, відчула, що мій обов’язок – щось робити задля перемоги, підтримати нашу армію тим, чим зможу. Звичайно, прийде мир, люди займуться своїми справами, у когось зникне азарт , але я таки шитиму. Звичайно, хочеться шити одяг для людей, які живуть в мирі, хочуть гарно одягатися, але армія завжди буде і я не лінуватимуся шити для наших воїнів”, – каже Олена.
