У травні 2022 року Сереховичівська громада Ковельського району здригнулася від страшної звістки: у російсько-українській війні загинув Олег Лютинський. Тіло Героя зустрічали навколішки багато людей, так само величезна кількість прийшла попрощатися.
Спогадами про захисника Олега Лютинського поділися його рідні та побратими, – пише Район.Стара Вижівка.
Олег народився 18 травня 1991 року у селі Сереховичі. Навчався у Сереховичівській школі. Згодом – в Оваднівському професійному ліцеї, де опанував спеціальність слюсаря.
У 2016 році Олег Лютинський уклав контракт на військову службу.
«Не можу бути осторонь, нема сил дивитися, як гинуть брати», − писав він у мережі.
Як тільки завершився термін – Олег поновив контракт. Був у багатьох «гарячих» точках.
Коли почалося повномасштабне вторгнення − Олег Лютинський перебував у військовій частині.
«Того дня він подзвонив зранку мамі, сказав, що почалася війна і повідомив, що їх відправляють в Луцьк», − розповідає сестра Оксана Кондратюк.
Захисник за можливості телефонував рідним по вайберу. У нього завжди «все було добре». Мама Марія Лютинська каже, що про службу розповідав мало, аби не хвилювалися рідні.
Останній раз Олег подзвонив мамі 30 квітня.
«Пригадую, як 5 травня мені зателефонувала мама і сказала, що пропав Олег. Ми почали одразу шукати будь-яку інформацію про нього. До останнього сподівалися, що з ним усе гаразд», − згадує Оксана Кондратюк.
Олег Лютинський загинув 2 травня 2022 року на Харківщині. Захисник з побратимами потрапив у засідку, зав’язався бій, їхню групу обстріляли.
«Олег був добрим і спокійним. Завжди підтримував рідних. Важко прийняти цю втрату та усвідомлювати, що син вже ніколи не переступить батьківський поріг», − каже мама загиблого захисника Марія Лютинська.
«Олег був найкращим братом… Він навчив мене кататися на ковзанах, на велосипеді. Дуже любив своїх племінників. Пишаюся своїм братом! Завжди добрий, усміхнений, він ніколи не відмовляв у допомозі. Після нашої Перемоги Олег так мріяв поїхати на море», − згадує сестра Оксана.
Побратими загиблого захисника приїжджають до рідних Олега, відвідують його могилу. Згадують, що на бойові завдання Олег Лютинський, який мав позивний «Лютий», завжди йшов першим, вів усіх, беріг свою команду. Він був справжнім, сильним та відважним.
«Ми разом з Олегом ходили на завдання та нищили російських окупантів. В його очах ніколи не бачив страху, він був справжнім воїном та патріотом. Я радий і пишаюся, що мав змогу пліч-о-пліч з ним виконувати бойові завдання. Мужній хлопець, відважний та хоробрий. Він завжди був усміхненим, сповненим енергії та позитиву. А ще добрим. Таких, як він, мало… Я сумую за Лютим, не вистачає дуже Олега», − розповів побратим, який нині захищає Україну.
Головному сержанту розвідувального взводу Олегу Лютинському − назавжди 30 років. У захисника залишилися син, батьки, сестри.
