Всередині грудня відразу кілька представників військово-політичного керівництва України анонсували новий наступ Росії. Єдине, в чому вони розходились – в датах. Міністр оборони Олексій Резніков вважає, що російська армія готується наступати в лютому, міністр закордонних справ Дмитро Кулєба – що можуть почати раніше. Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний повідомив, що росіяни готують близько 200 тисяч нових солдатів, аби розпочати великий наступ із різних напрямків, однією з цілей якого знову стане Київ.
На цьому фоні знову активізувалися розмови про ймовірність нової атаки з території Білорусі та використання білоруської армії у “великому поході” на Україну. “Українська правда” вирішила розповісти, що ж собою являє армія Білорусі, чи варто її боятися та які сценарії ймовірних наступів можливі з території північного сусіда.
Скільки у Білорусі військових
Коли експерти розповідають про білоруську армію, зазвичай згадують, що вона за чисельністю і за своєю бойовою здатністю навряд чи може серйозно протистояти ЗСУ.
З одного боку, так і є, але, з іншого, не слід недооцінювати спроможність білоруських військових до реалізації поставлених завдань. Особливо, коли йдеться про завдання, які ставитимуться не самопроголошеним президентом Білорусі Олександром Лукашенком, а безпосередньо Генштабом Росії.
Якщо вірити даним Military Balance, а не офіційним рапортам лукашенківських чиновників, станом на 2022 рік чисельність Збройних сил Білорусі без урахування цивільного персоналу і строковиків складає близько 48 тисяч військовослужбовців. Заявлений мобілізаційний резерв (який поки не розгортався) – 290 тисяч осіб та 110 тисяч – територіальні війська.
Для порівняння – чисельність українських Збройних сил станом на липень 2022 року оцінювалась у 700 тисяч осіб. А чисельність російського угруповання на момент вторгнення в Україну складала близько 190 тисяч військових, до яких у вересні цього року додалось 300 тисяч мобілізованих.
Структура та озброєння армії Білорусі
За своєю структурою армія Білорусі складається з двох видів військ: Сухопутні війська і Військово-повітряні сили та ППО. Також у ЗС РБ є окремі роди військ, серед яких спеціальні війська (інженерна підтримка, зв’язок, розвідка, війська радіоелектронної боротьби, радіаційного, хімічного та біологічного захисту), Сили спеціальних операцій (ССО) та територіальні війська (щось на кшталт наших ТрО).
Найчисельнішою є сухопутна частина війська, яка організаційно складається з чотирьох механізованих бригад, двох бригад десантників та однієї бригади спецпризначенців. Також є реактивні артилерійські бригада і полк, дві артилерійські бригади, ракетна бригада й одна змішана артилерійська група. Всі ці сили разом налічують понад 31 тисячу осіб та переважно досить застарілу техніку, більшість якої успадкована від СРСР.
Зокрема, військові чиновники заявляють, що станом на початок 2022 на озброєнні у Збройних сил Білорусі перебували понад 1300 танків, хоча той же Military Balance дає більш скромні оцінки – близько 500 танків, значну частину з яких складають немодернізовані Т-72Б ще 1984 року виробництва.
На озброєнні у сухопутних військ та сил ССО також знаходяться близько 1500 броньованих машин, 160 бойових машин із протитанковими ракетами “Конкурс” і “Штурм”, близько 700 радянських артилерійських установок “Гвоздика”, “Акація”, Д-30, “Гіацинт”, “Мста-С” і “Мста-Б”, близько 150 РСЗВ БМ-21 “Град” та “Ураган” та 36 ракетних комплексів “Точка У”.
Єдиним умовно новим зразком техніки серед артилерії є РСЗВ “Полонез”, який Білорусь розробляла разом із Китаєм всередині 2010-х. Система має 8 керованих ракет і дальність пусків до 200 кілометрів. Але, по-перше, ці ракети переважно виробляють у Китаї, по-друге, “Полонезів” у Білорусі лише 4, чого явно не вистачить для масштабних бойових дій.
Авіація і ППО
Коли в Україні говорять про білоруську авіацію, то насамперед згадують аеродроми в Барановичах, Мачулищах та Ліді. Це й не дивно, оскільки саме з них у повітря злітають літаки, з яких запускають ракети та бомблять українські міста й села. Однак всі МіГи, Су і літаки радіолокаційної розвідки, які працюють по Україні, мають російську реєстрацію, тому ототожнювати їх із білоруськими ВПС все ж не варто.
Наразі вони складаються з двох ескадрилій МіГ-29 (24 літаки) та чотирьох літаків Су-30СМ, чого навряд вистачить для серйозної роботи в умовах війни.
Штурмувальна і транспортна авіація Білорусі представлена невеликим парком радянських Су-25, транспортних літаків Ан-26 та Іл-76 і вертольотів Мі-8 та Мі-24, які дислокуються на аеродромах в Ліді та Мачулищах.
Сили спеціальних операцій
Коли в Білорусі говорять про Сили спеціальних операцій (ССО), майже завжди додають – елітні.
У 2007 році Сили ССО були виділені з Сухопутних військ на базі колишніх десантних бригад СРСР та спецпризначенців радянської розвідки в окрему структуру, яка складається з трьох бригад. Кожна з них має повний штат і перебуває в повній боєздатності навіть у мирний час.
Щоправда, незважаючи на дифірамби від влади, перевірити елітність білоруських ССО доволі складно. З умовно серйозного досвіду поки вони взяли участь хіба у турбулентних подіях у Казахстані на початку 2022 року та розгонах білоруських демонстрацій у 2020 році. Причому на останніх військова еліта працювала під прикриттям та під керівництвом ОМОНу, що навряд можна назвати бойовою злагодженістю.
З бонусів для нас те, що ссошників у Білорусі не так багато – від 4 до 6 тисяч, та й озброєні вони лише як легка піхота і не мають важкого озброєння.
Чи хоче Білорусь війни
Експерти говорять про можливі наслідки прямого наступу армії Білорусі на Україну одностайно – для Мінська це буде фактично самогубством. Попри начебто значну кількість солдатів, кількість боєздатних одиниць явно недостатня для самостійного розгортання широкого фронту на кордоні.
Щоправда, своїми діями самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко показує, що чудово усвідомлює всі військово-політичні ризики спільного походу з російською армією в Україну. Він готовий віддавати всі наявні резерви техніки, снарядів, лікувати російських військових у білоруських госпіталях, тренувати російських мобілізованих на своїх полігонах, але не віддавати наказ на пряму участь білоруських солдатів у війні.
“Лукашенко каже росіянам: “Забирайте склади, використовуйте тил, але моя армія кордон не перейде”, бо чудово розуміє, що це для нього самого – самогубство. Мотивація в цілому в них від нуля до мінус. До речі, так само в цьому переконані й бійці батальйона Кастуся Калиновського. Вони кажуть, що, якщо Лукашенко віддасть армії самогубчий наказ наступати на Україну, буквально через 2-3 тижні “калиновці” на чолі цієї ж самої армії підуть на Мінськ”, – вважає військовий оглядач Євген Дикий.
Дії білоруської влади щодо мобілізації (а точніше фактична відсутність мобілізаційних заходів) також свідчать про небажання брати пряму участь у війні.
Незважаючи на постійні розмови і залякування, чисельність збройних сил Білорусі за період повномасштабного вторгнення РФ в Україну фактично не змінювалась.
По суті, станом на зараз Мінськ спільно з росіянами, які дислокуються в Білорусі, може сформувати угруповання максимум з 30 тисяч осіб, чого недостатньо для масштабної операції на будь-якому з прикордонних з Україною напрямків.
“Загалом зараз там 11 БТГ може виставити Білорусь, 9 – Росія. Сумарно, загалом усього вони разом зараз можуть виставити максимум 30 тисяч людей. Для порівняння, рівно 20 БТГ брали Сіверодонецьк, 40 – брали участь у штурмі Києва. А тут – чотири області, тисяча кілометрів кордону. Це не серйозно, навіть російським командирам це зрозуміло”, – каже Дикий.
Сценарії наступу з Білорусі
На українсько-білоруському кордоні достатньо складний поліський ландшафт: купа малих річок, заплав, озер, лісів, боліт і мінімальна кількість проїзних доріг, які дозволяють вести широкомасштабні наступальні дії. Їх тут, якщо не рахувати місцеві ґрунтовки, які давно заміновані, фактично лише 8 на весь широченний кордон.
Такий ландшафт багато в чому визначає характер будь-яких рухів на цьому напрямку. Тому наразі можна розглядати три ймовірні варіанти наступу з території Білорусі:
Наступ на Чернігів
З тих, які будемо розглядати, є найменш імовірним, оскільки не має в кінцевому результаті жодних допоміжних військових бонусів для Росії, окрім безпосередньої окупації.
Власне, Чернігів уже був частиною наступальної операції на Київ. Росіяни згорнули свої дії тут ще навесні, визнавши ще тоді цей напрямок неактуальним.
2. Наступ на Київ
Навесні російській армії для взяття Києва забракло 40 батальйонно тактичних груп, в які входили близько 25-30 тисяч військових. Тож повторний варіант наступу за тим самим сценарієм поки виглядає малоймовірним, хоча й не відкидається.
Співрозмовники УП у розвідці говорять, що в Росії зараз зважують декілька можливих варіантів. Один із них – удар по лінії Коростень-Житомир-Вінниця, а також руйнування столичних мостів з метою притиснути оборонців Києва до Дніпра.
3. Наступ на Волинь
Цей сценарій вважається серед військових найбільш перспективним для росіян з огляду на їхнє бажання розірвати логістичні ланцюжки та ускладнити постачання західної допомоги.
За таким сценарієм російські сили (можливо, за підтримки білорусів) можуть зайти в Україну зі сторони південно-західної Білорусі та дійти до умовної лінії Сарни-Маневичі-Ковель з подальшим просуванням на Рівне і Луцьк. Так росіяни зможуть загрожувати опорним північно-західним містам України і спробувати перерізати важливі міжнародні траси Київ-Чоп і Київ-Ковель (“Варшавське шосе”).
Найбільшою проблемою для реалізації подібних сценаріїв та інших можливих фантазій Путіна є не тільки людський ресурс, якого недостатньо, але і його збройне забезпечення.
“На кожен з цих напрямків потрібно як мінімум по повноцінному армійському корпусу”, – вважає Євген Дикий.
Як показує історія з 3-ім армійським корпусом Росії, про створення якого довго говорили і який наче розчинився на українсько-російському фронті, такі завдання для Генштабу РФ наразі є доволі проблематичними.
Так само проблематичним є й залучення білоруської армії до сухопутних наступальних операцій росіян. Не тільки через її недосвідченість та бойову неготовність. А й через політичні страхи Лукашенка залишитись без підтримки своїх військових, які не факт, що аж так сильно палають бажанням вмирати в Україні.
Євген Будерацький
