У День Збройних сил України у Камінь-Каширській громаді повідомили трагічну звістку: загинув Захисник із села Видерта – 32-річний старший солдат Віктор Васильович Савчук.
Віктор виріс у багатодітній сім’ї. Мав дві сестри та три брати. Змалечку був активістом. Окрім практичних професійних навиків електрогазозварювальника, здобув ще й творчу освіту режисера. Побратими називали його «Артист». Цей позивний прищепили йому ще під час служби в АТО у 2015-2016 роках. Тоді він був нацгвардійцем. Про це пише газета Полісся.
Зачувши, що лихо насувається на його рідні землі, все покинув й одразу приїхав додому. А вже 8 березня стояв на бойових позиціях в лавах 115-ої ОМБр, яка від початку збройної агресії перебувала на найнебезпечніших ділянках воєнних дій, у безпосередньому наближенні до ворога.
Почуття патріотизму та ідейності завжди переповнювали його. До того ж, він перебував в епіцентрі тих драматичних та водночас героїчних подій, які цілком могли б стати сюжетом його режисерської роботи. Однак сценарій свого життя він все ж змінив. Вдома на нього вже чекали дружина та донечка, згодом з’явився ще й синочок. Тож як хороший сім’янин, люблячий чоловік та турботливий тато, волинянин полишив поле бою й почав облаштовувати своє гніздечко. Їздив на заробітки за кордон, робив в хаті ремонт, плекав надії на щасливе майбутнє для своєї родини в достатку та мирі. 24 лютого він також перебував на роботі в Польщі.
Почувши, що лихо насувається на його рідні землі, все покинув й одразу приїхав додому. А вже 8 березня стояв на бойових позиціях в лавах 115-ої ОМБр, яка від початку збройної агресії перебувала на найнебезпечніших ділянках воєнних дій, у безпосередньому наближенні до ворога. Часто орківські позиції розташовувалися всього за 50-30 метрів від наших бійців. Віктор Савчук був старшим кулеметником стрілкового взводу. Його бойовий шлях пролягав через Сіверськодонецьке (Сєверодонецьк), Лисичанськ, Ізюм, Бахмут тощо.
Ще в п’ятницю, за два дні до цього, він був сповнений оптимізму й запевняв, що от-от вже вийде з лікарні, через тиждень буде вдома, а там, може, й знову піде в бій
Весною йому із побратимами дивом вдалося вийти із ворожого кільця під Сіверськодонецьким, не раз рятувався від хімічних атак рашистів. Однак потім доля вже не була настільки поблажливою до нашого захисника. Під час виконання бойового завдання 19 червня в районі Лисичанська він отримав поранення. Певний час проходив реабілітацію, проте згодом, попри біль та оніміння враженої ноги, знову відправився на передову, щоб захищати рубежі України. Там, окрім окупантів, йому щодня доводилося боротися із внутрішнім ворогом – ускладнення після бойового поранення все більше давали про себе знати. І як би там щось не боліло й якими б не були погодні умови та обставини, знову й знову йшов у бій проти ворога. Аж поки з недомаганням його не госпіталізували до Одеської обласної клінічної лікарні. До останнього Віктор не полишав надій швидко стати на ноги та повернутися знову на бойові позиції. Однак хвороба взяла своє.
«Вранці 4 грудня ми ще встигли з ним поспілкуватися, а ввечері мені повідомили, що він вже в реанімації. Ми з його сестрою одразу виїхали до нього, однак не встигли… 5 числа його вже не стало. А ще в п’ятницю, за два дні до цього, він був сповнений оптимізму й запевняв, що от-от вже вийде з лікарні, через тиждень буде вдома, а там, може, й знову піде в бій», – пригадує останні розмови з чоловіком дружина Юлія.
У Героя залишилися дев’ятирічна донька і шестирічний син. Юлія залишилась без мужнього плеча підтримки. Не стало й сина в згорьованої матері, хорошого односельця у видертців.
На рідну Батьківщину захисник повернувся пізно ввечері 7 грудня, повернувся Героєм. Жителі райцентру і сіл Камінь-Каширщини зі сльозами на очах, живим коридором Слави, на колінах, з національною символікою та викладеними лампадками обабіч дороги зустріли скорботний кортеж із тілом воїна.
Наступного дня його поховали з усіма військовими почестями на кладовищі в рідній Видерті.
Іванна ГАЙДУЧИК
