На Волині досі існує до пів сотні гуртожитків, у яких мешканці впродовж десятиліть не мають можливості приватизувати свої оселі. У 2008 році держава прийняла спеціальний закон, який мав вирішити цю проблему. Але за чотирнадцять років це так повністю і не вдалося, – пише Сила правди.
Центр журналістських розслідувань «Сила правди» побував в одному із подібних будинків у Луцьку, в якому в жахливих умовах змушені проживати сім’ї можна сказати ветеранів енергетики – тих від кого останнім часом залежить світло в наших домівках. Цих людей в умовах війни керівництво енергорозподільчої компанії намагається залишити у прямому сенсі слова – без даху над головою. Їх намагаються вижити із осель, які їм надали ще 20-30-40 років тому.
Чому склалася така ситуація та хто у цьому винен – у матеріалі Центру журналістських розслідувань «Сила правди».
Садок зрізали, криницю засипали. Дах зірвали, а потім абияк накрили плівкою. Так нині виглядає будинок на Львівській, 150 у Луцьку. Тут донедавна впродовж багатьох років мешкало сім сімей співробітників енергорозподільчої компанії «Волиньобленерго». Зараз – три. Через дірки в покрівлі опади зіпсували меблі та інші речі людей. Мешканців фірма вже більше року намагається вижити з цього будинку.
«Я проживаю тут з 85-го року, в мене працював чоловік тут. Стало погано йому на роботі, він грипом захворів і помер. Викликали швидку і в лікарні він помер. Я залишилась з сином одна», – розповідає мешканка будинку на вул. Львівській, 150 у Луцьку Світлана Демчук.
«Я прописалась з 2001-го і заселилась 2001 року, зареєстрована тут постійно», – каже мешканка будинку на вул. Львівській, 150 у Луцьку Оксана Мельник.
«Я працюю в РЕСі вже 28 років, а в цьому будинку вже проживаю понад 20 років», – повідомив мешканець будинку на вул. Львівській, 150 у Луцьку Юрій Мельник.
Попри те, що дехто з мешканців продовжує працювати в компанії, їх виселяють із відомчого житла. Люди звернулися до суду, аби вибороти своє право на проживання і приватизувати оселі. Щоправда, тепер бояться втратити роботу.
«Я відпрацювала в обленерго понад 26 років і мені дуже прикро, що вони так поступають зі своїми працівниками, тобто вони можуть топтатися. Ви уявляєте: працювати в тій сфері і судитися з ними, і ходити вітатися. Ти не маєш права на помилку. Ти маєш бути постійно, як солдат, на чеку. Тому що за тобою постійно контроль. Бо ти сказав слово «ні», що ти не згідний з їхнім рішенням», – продовжує Оксана Мельник.
Що ж було насправді. Будинок на Львівській, 150 збудований ще у 1965 році. Тут було пічне опалення, старі проводка, і водопровідні труби. Приватизувати приміщення люди намагаються ще з початку 2000-х. Тоді їх годували обіцянками: спочатку казали, що можуть приватизувати, якщо замінять усі мережі. І мешканці міняли за свої гроші. Міняли із надією.
«Нам надавали ці квартири, як працівникам. Писали ми заяву, в мене є документи, що ми жили в той час на квартирі й нам надавали. Приїжджала комісія, перевіряла чи ми на черзі іншій не стоїмо. І директор підписався, і комісія, щоб нам виділити квартиру», – каже Світлана Демчук.
«На сьогодні ми провели в цей будинок газ, зробили опалення, зробили ванни, провели воду – все за свої кошти. З дозволу обленерго, які спонукали нас на те, щоб ми провели», – розповідає Юрій Мельник.
«Ми зробили ці комунікації зі згоди обленерго. Ми маємо документи, технічні паспорти. Ми копали рів вручну, бо тут же кабелі йдуть. Ми все проводили за свій рахунок. І тут відмовили нам в приватизації», – додає Світлана Демчук.
– І нам мали віддати, точніше не віддати, а по залишковій вартості продати цей будинок.
– Це в яких роках обіцяли?
– Не так давно, у 20 році. Але змінилося керівництво і відразу змінилися всі нюанси. Вони сказали: «вибирайтеся, ви тут жити не будете», – продовжує Юрій Мельник.
Відтоді у мешканців почалися реальні проблеми. У серпні 2021-го їх відрізали від газу і почали зривати дах. А ще знищили сад перед будинком, засипали колодязь, усю територію загородили. І нині люди, аби попасти додому просто лазять через паркан, бо входу вже немає. На сьогодні одна власниця померла, а троє під тиском вже виїхали. Решта – борються за своє, так би мовити, нажите.
«Взяли нам зняли шифер, він ще був новий, його не потрібно було міняти, і ми вже рік з не накритим дахом. Нікуди не можемо звернутися, ви розумієте, нікуди. Дах відкритий своїми силами накриваєм плівкою, просимо. І ще такі гуманні суди, що ми не можемо нічого добитися», – бідкається Світлана Демчук.
«У зв’язку з тим що керівництво обленерго зняло нам дах, ви бачили веранду порозбивали. Вийняли вікна, двері у вільних кімнатах. І на даний час ви бачите результат їхньої діяльності. Дощові опади, які цілий рік йшли, пошкодили нам квартири. Гіпсокартон, який я зробила за власний кошт, шпалери, меблі, все. Ми трішки поприбирали. В кухні все поцвіло, стіни. Ми робили експертизу, подали до суду. Відбулося два судові процеси і ми їх програли», – повідомляє Оксана Мельник.
Шукати правди люди пішли до суду. Але програли справу у Луцькому міськрайонному та Волинському апеляційному судах. У їхніх рішеннях йдеться: недостатньо доказів. А найголовніші аргументи: немає документів, згідно із якими людей поселяли в це приміщення. Позивачі це заперечують.
Також під час судових засідань з’ясувалося, що офіційно будівля на Львівській, 150 вже не житловий будинок, а лінійний пост. Тобто вже давно – нежитлове приміщення і приватизовувати його не можна.
«У нас є документ з БТІ, що цей будинок будувався як житловий будинок. Наразі «Волиньобленерго» говорить, що цей будинок є лінійним постом. І коли вони змінили статус будинку – вони це зробили у 2016 р. На яких підставах це зроблено? Не оповістивши жителів. Ми прописані тут. Платимо всі рахунки, комунальні послуги. Якби це був лінійний пост, то розраховувалось би «Волиньобленерго». Ось документ із БТІ, де пише житловой будинок. Внизу пише «житловий будинок» і перекреслено та пише «лінійний пост». Не зрозуміло на яких підставах вони це переробили», – розповідає Юрій Мельник.
Та слова багаторічного керівника «Волиньобленерго» Анатолія Буріна, при якому і заселявся будинок на Львівській, 150, суперечать документам. Він каже, що будинок не був житловим з самого початку, а мав статус лінійного поста компанії. Однак людей запевнили, що владнають все з документами і вони зможуть приватизувати ці квартири. Але цього так і не сталося.
– Хотіли передати, як житловий будинок. Теж не вийшло. Дуже багато перепон було всяких. І по землі, і по самому призначенню. І, коротше кажучи, воно залишалося в статусі службового житла, як от і в житлово-комунальному господарстві буває, як двірникам, прибиральницям дають. Як неповноцінне житло. Отак воно і було.
– Люди кажуть, що ви їм давали дозвіл приватизовувати, але щось не вийшло.
– Не вийшло, бо статус лінійного поста в житловий будинок… документально не вийшло. Не вийшло через міськвиконком. Сказали: «ні, житлового будинку з нього ніколи не буде». І так він залишився в статусі лінійного поста. Дуже така сумбурна і заплутана ситуація. Спроба була, але вона не реалізувалася», – відповідає екскерівник «Волиньобленерго» Анатолій Бурін.
Луцькі чиновники кажуть, що в таку ситуацію люди потрапили з вини саме керівництва «Волиньобленерго».
«Свого часу, коли обленерго були потрібні працівники, щоб зацікавити, заохотити людей працювати, вони надавали тимчасове житло, не надаючи людям жодного розпорядчого документа. Людей просто поселили в адміністративне приміщення. І проблема полягає в тому, що люди там проживали протягом декількох років, багато років, не маючи жодних документів на руках, які б свідчили чого вони там проживають. Відповідно, в людей зараз немає жодних юридичних підстав стверджувати, що їх виселяють з житла. Тому, що їх юридично в житло ніхто не поселяв.
Єдине що в них є, це свого часу їм пішли на зустріч і приписали їх за цією адресою. Але приписували лише для того, щоб вони могли своїх дітей відправити в школу, в садочок, могли звернутися в поліклініку.
Також ми маємо розуміти, що будівля по факту знаходиться в промзоні і фактично там житла не може бути. З точки зору містобудування та архітектури. Бо в промзоні житло не може бути по закону», – коментує депутат Луцької міської ради, заступник директора Департаменту з містобудування Луцькради Андрій Маруняк.
Водночас, адвокат мешканців будинку вважає, що назва чи статус будівлі не мають особливого значення. Головне – суть.
«Немає істотного значення назва. Важлива суть цього приміщення. Його можна називати коморою, а завтра стайнею чи ще бозна чим. Але, як пояснив експерт в суді, і як він визначив у своєму заключенні, це є квартири першої категорії. А категорія низька тому, що там, скажімо, санвузол суміщений з кухнею, площа того чи іншого приміщення не відповідає ДБНам. Але це – житлове приміщення.
В ньому є все, всі комунальні вигоди: газ, вода, котельня обігріву, каналізація. Ну і, відповідно, сплачувалася комунальна плата за проживання. Виходимо з того, що спір не йде про якусь дрібничку, а мова – про квартири. І те, що власнику – обленерго – вдалося трьох мешканців відселити. Хтось помер, комусь дали житло. А моїм довірителям, зокрема, Демчук, немає куди виїжджати», – каже адвокат позивачів Олег Максимович.
Вулиця Львівська у Луцьку – переважно приватний сектор. Хоча цей відрізок справді є промзоною, але такі будівлі, тобто лінійні пости, як їх називає теперішнє керівництво «Волиньобленерго», давно в колишніх районних центрах Волині передали людям. Наприклад, в Ківерцях.
– Живу в цьому будинку вже 42 роки.
– З 80 року? А приватизували тільки в 2008-му?
– Так, приватизував ото недавно. Я пішов в міськраду, там новий голова, написав заяву, оформив документи і все», – розповів експрацівник Ківерцівського РЕС В’ячеслав Гронц.
То чому ж так сталося в обласному центрі? Земля – біля траси, гарна транспортна розв’язка. Тобто, вважають мешканці, – ласий шматок.
У ПрАТ «Волиньобленерго» відмовилися спілкуватися на цю тему. «Силі правди» надіслали лише письмові відповіді. Цитуємо її повністю.
«1. У рішенні Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07.02.2012 р. у справі № 2-2316/11 судом було встановлено, що приміщення лінійного посту по вул. Львівська, 150 у місті Луцьку не є житловим, частково використовується для тимчасового проживання персоналу товариства. Також у рішенні від 11.02.2010 р. у справі №-5669/2010 Луцький міськрайонний суд встановив таке: «Приміщення по вул. Львівській, 150 було збудовано в 1965 році і здане в експлуатацію для чергового обслуговуючого персоналу Волинського обласного підприємства електричних мереж. Лінійний пост – це виробниче приміщення, в якому знаходяться кімнати, що пристосовані для проживання осіб, які обслуговують даний пост. Будинок по вул. Львівській, 150 є одним із таких лінійних постів та не відноситься до житлового фонду».
2. Інформація про виробничі приміщення Товариства, незалежно від того, під якою назвою вони обліковуються у документах бухгалтерського обліку, зокрема щодо їх конструктивних особливостей, планів розвитку мережі виробничих приміщень, де розміщується персонал оператора системи розподілу, є конфіденційною інформацією. В умовах воєнного стану збирання третіми особами з метою поширення серед невизначеного кола осіб інформації про розташування персоналу Товариства, що може бути задіяний у роботах по відновленню пошкоджених внаслідок обстрілів об’єктів енергетичної інфраструктури, на наш погляд, буде становити загрозу безпеці таких об’єктів та може завдати шкоди життєво важливим національним інтересам», – відповіли в офіційному письмовому коментарі.
А от, що представник компанії відповідав суддям:
– Призначення лінійного посту – тимчасове перебування бригад для обслуговування підстанцій та інших електричних мереж. Там люди розміщуються. Там люди можуть собі їсти приготувати, – зазначає адвокат «Волиньобленерго» Вадим Боричевський під час одного із засідань.
– Тобто шість приміщень на шість бригад розраховано? – запитує суд.
– Так. Це ж взагалі на окраїні міста знаходиться.
– А ви заперечуєте, що там люди проживають як в житлових приміщеннях?
– Люди там не проживають вже давно.
– Два позивача сказали, що вони не проживають, оскільки неможливо…
– А позивач Демчук… Я особисто не перевіряв, чи вона там проживає. Вона стверджує, що проживає», – відповідає Вадим Боричевський.
У письмовій відповіді «Силі правди» так і не вказали, що таке лінійний пост. Мовляв, війна в країні і ця інформація якось може допомогти ворогу. А оскільки війна, то ніхто не може знати навіщо на лінійному посту сім кухонь і стільки ж ванних кімнат…
Якщо це приміщення для ремонтних бригад, то ще кухню одну на всіх, а не сім окремих, зрозуміти можна. Але навіщо ремонтникам сім ванних кімнат, а не максимум два душі – досі не відомо.
Дві судові інстанції – у Луцькому міськрайонному та в апеляційному суді – люди програли. На судових засіданнях адвокат обленерго запевняв, що документів згідно з якими вселяли людей в так званий лінійний пост, немає. Та якби й були, то ніхто би їх, найімовірніше, не дав, бо це – прямий доказ.
– То скажіть, будь ласка, на якій правовій підставі позивачі були поселені в дане приміщення і проживали там? – запитував суд на засіданні.
– Немає жодного документа, ні ордера, ні договора. Нічого, – відповідає представник «Волиньобленерго».
– Давав «Волиньобленерго» дозволи щодо проведення ремонтних робіт позивачами?
– Ну я таких документів не бачив, там є і спростування.
– А скажіть, будь ласка, от ви ображаєтеся, коли вам зауваження роблять… але я от слухаю ваше пояснення. І ваші пояснення зводяться, знаєте до чого: «Я не знаю», «я не володію», «я не маю»… Скажіть, а як дійсні обставини справи встановити?» – обурювалися судді під час розгляду справи і розмови з представником обленерго.
Риторичне питання судді також лишилося без відповіді. Попри це, апеляція не скасувала рішення Луцького міськрайонного суду, а, відповідно, людям відмовили в позові. Вони готові відстоювати своє право далі – у Касаційному цивільному суді.
Який висновок з цього всього? Позивачі позивалися до обленерго про усунення перешкод в користуванні житлом. Тобто спиралися на один закон. Але в Цивільному кодексі є й інша норм. Вона називається – «Набувальна давність». Згідно з нею, користувач може набути у власність приміщення, якщо прожив там 10 років і більше. Ну, звичайно, якщо він захопив його не силою, а отримав добросовісно і відкрито. Але це все знову ж має затвердити суд.
В найгіршому варіанті людям залишиться сподіватися лише на компенсацію. І ось тут треба рахувати все: і прокладені за власні кошти мережі, і роботу, і знищені меблі, і садок, а головне – не забути за комунальні платежі, які платили замість обленерго.
