Волинянин Володимир Лучкоповернувся з полону, де перебував чотири місяці. У неволю боєць з полку “Азов” потрапив під час оборони Маріуполя. Нині Володимир проходить реабілітацію на Волині.
Про оборону Маріуполя, полон, обмін, повернення додому та плани на майбутнє, захисник розповів в інтерв ю Суспільному.
Воїн розповів, що під час полону втратив майже 40 кілограмів ваги. Має тепер проблеми зі спиною та колінами, потрібно відновлюватися. Психологічно також складно, бо не всі вийшли, кого очікував.
«Я не знав, що ми на обмін їдемо. Коли приїхав, багатьох наших, з ким я там був, ще не було» – розповідає Володимир.
У мирному житті до повномасштабного вторгнення хлопець працював в Польщі, хотів вступати до вишу, але міркував, чи в Україні, чи у Польщі.
24 лютого їхав на роботу, пригадує. Зайшов взяти кави. Мама написала, що війна почалася.
«Багато хто з наших теж отримав смс і не вірили цьому, поки не побачили відео, як ракети прилітають по наших містах», – пригадує.
Володимир вирішив повернутися з-за кордону і йти захищати Батьківщину.
«Це було усвідомлене рішення. Було все повністю обдумане: що, куди і як. Я вже знав, куди я їду і що я буду робити. Спершу під Бучею були. Потім вже Маріуполь. В мене срочної служби не було, лиш підготовка зі знайомими, які були військовими», – розповів захисник.
Волинянин був в Маріуполі разом з азовцями:
«Знайомі, товариші там були. Поспілкувалися, вони сказали, що там є місця і ми можемо до них. І ми до них прийшли. Кожен на позиції стояв. Дуже багато підрозділів було: “Азов”, Нацгвардія, ЗСУ. Багатьох я не бачив, бо всі по різних позиціях були. Я чисто працював зі своїми хлопцями. Виходив на позицію – тримав оборону. 19 травня вийшли в полон. Був наказ. І так я туди потрапив. Багато хто ще на початку війни потрапив десь випадково, хтось цілеспрямовано».
У полоні, розповідає Володимир, було важко і фізично, і морально.
«Фізично через те, що ти на одному місці постійно сидиш. А морально, тому що ти не знаєш, як твої близькі, як твої знайомі, з якими ти був в Маріуполі і на “Азовсталі”. Ніхто нічого не говорив. А надія завжди є. Ти кожного дня думаєш: ось, ось, той день настане, сьогодні-завтра. І з дня в день ти так сидиш», – ділиться пережитим.
Найважче, за його словами, було сидіти: «Просто сидиш і ти не знаєш, що в Україні відбувається, що з твоїми друзями відбувається. Те, що там тобі розказують, вірити чи не вірити – це вже в принципі твоя особиста справа. Розказувати можуть дуже багато. Принаймні я старався надіятися на краще, що у нас все добре»,
У полоні росіян Володимир був 128 днів. Трохи більше, ніж чотири місяці.
Про те, що їх звільняють, каже, дізналися, коли ми вже приїхали на сам обмін.
«Радість була. Нам про це ніхто нічого не казав взагалі. Це для нас новиною було. Дуже радісною» – додає захисник.
Після звільнення, зізнається Володимир, змінилися цінності: «Просто по-іншому трошки думаєш. І людей трохи по-іншому сприймаєш. Війна, як хтось мені зі знайомих казав – це як сито. Відсіялися ті, хто непотрібний. В мене зі знайомих ніхто не відсіявся. Абсолютно. Всіх, хто були, всі залишилися. Навіть їх більше стало№,
На запитання, коли може закінчитися повномасштабна війна, Володимир відповідає, що гостра фаза триватиме до кінця весни – літа. Залежно як росія буде забезпечена військовою технікою, снарядами, боєприпасами.
Після закінчення війни Володимир планує розвиватися, подорожувати. Але все це потім. Зараз – війна. Гине багато людей, і це дуже погано, акцентує захисник.
Чи повернеться Володимир служити, залежить від лікарської комісії, яка буде в кінці відпустки.
