Через два місяці після загибелі медички 14-ї бригади Олени Созонюк у Ковельському міськрайонному суді відбувся суд над її батьком Василем. Позивач – священник УПЦ (московського патріархату), колишній настоятель Хресто-Воздвиженської церкви села Обенижі Ковельського району Святослав Чижук. Він заявив, що чоловік нібито умисно завдав йому легких тілесних ушкоджень. Люди кажуть, батюшка просто мститься пану Василю за те, що той був серед активістів переходу місцевої релігійної громади до Православної церкви України. Більшість селян підтримує Созонюків. Біля суду було й багато військових. Кажуть, не дадуть образити сім’ю тієї, яка рятувала їхні життя, – пише Вісник.
Ображений на Василя, бо він за українську церкву?
Обійстя Созонюків доглянуте, хата простора і тепла. З дверей несміливо виглядає маленька дівчинка: зиркнула величезними оченятами на незнайому тьотю, і тут же закрила голівку ручкою. «Вона встидається», – з любов’ю подивилася на малу бабуся Віра. Созонюки спершу не хотіли надавати справі великого розголосу – батюшка заяву у поліцію написав ще у серпні. Але після загибелі Оленки її сестра-близнючка Ольга, яка прилетіла на похорон зі Стамбула, де живе з родиною, опублікувала гнівний допис у соцмережі.
– Після того, як батюшка зачепив мою загиблу сестру, терпіти більше несила, – пояснила жінка.
Конфлікт отця Святослава Чижука з обенижцями триває з травня, відколи більшістю голосів громада вирішила перейти у ПЦУ, а батюшка залишився вірним церкві московського патріархату.
– Відтоді постійно до Васі чіплявся, – пояснює Віра Созюнюк. – Вирішив, нібито у тому, що село перейшло до української церкви, винен мій чоловік. Ми раніше у нашу церкву ходили, я у хорі співала. Але з початком війни чоловік став їздити у церкву Різдва Пресвятої Богородиці у Володимир. Там прислуговує (пан Василь під час нашого приїзду саме був у храмі – авт.). Батюшка Святослав перешкоджав богослужінням у нашій українській церкві, щось постійно вигукував, вішав замки на ворота. Навіть виліз на стовпа і електрику відрізав. Усе ж це знято на відео. Чому його ніхто не покарав?
– Під час шарпанини його син зламав татові зубний протез. Ніхто навіть не думав у суд подавати! А батюшка заяву на нього написав після конфлікту! Каже, що у нього докази є. Дуже хотіли б їх побачити. Ми ж навіть не знаємо, у чому конкретно він звинувачує тата, бо ніяких документів не присилали! – додає Ольга. Вона з болем визнає, що після похорону Оленки батько не зміг приїхати на одне із судових засідань.
– Йшов по вулиці і побачив батюшку. Той мене спитав: чому на суд не прийшов, ти ж за доньку отримав гроші, можеш мені і виплатити, – з хвилюванням розповів журналістам пан Василь.
– Як у нього язик повернувся таке сказати?! – обурюється Ольга. – Він же його спеціально провокував! Коли Олена була жива і приїжджала у село уже під час війни, він її спитав: «Ти ще жива?!». Це мені сестра особисто казала! Ким же це треба бути?
– Я тільки одного боюся: коли у Васі буде судимість, то ми можемо мати проблеми з опікунством внучки. Представники опіки вже приходили, – каже Віра Созонюк.
Після смерті Олени її трирічна донечка Оксанка тримає дідуся з бабусею на цьому світі. Вона для них наче промінчик сонця. Тим більше, що ростили дівчинку із семи місяців: Олена тоді вийшла з декрету на роботу.
Добиватимуться виправдального вироку
Третього листопада священник Святослав Чижук на суд не з’явився, а без нього вирішили справу не розглядати. Він все ж дав телефоном короткий коментар журналістам. Оприлюднено запис його відповідей:
– Не прийшов у суд, бо бачив, що там збираються люди, агресивно налаштовані. Я один, а їх багато. Це небезпечно. Мене побили не дуже, але вважаю, що будь-яку людину ніхто не має права бити. Я нікого не провокував. Стараюся уникати стосунків з батьком, він агресивно налаштований, висловлюється нецензурно, кричить. Я ніколи в житті не просив у нього грошей і не вимагав. Це видумки!
Адвокат Василя Созонюка Максим Ткачук каже, що його підзахисному пред’явили обвинувачення за ч. 1 ст. 125 ККУ, яка передбачає штраф (50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян), громадські роботи на строк до 200 годин чи виправні роботи на один рік.
– Якщо людину за цією статтею визнають винною, то як тільки вона виконає рішення суду, її судимість вважається погашеною, – стверджує Максим Ткачук. – Тобто юридично така особа є не судимою. Але як обставина характеристики, приміром для органів опіки, це може мати значення. Тому ми наполягатимемо на повному розгляді справи. Впевнені, що можемо довести невинуватість. Там розслідувані не всі фактичні обставини справи, є ряд грубих процесуальних порушень. Тому наполягатимемо на виправдальному вироку.
Побратими Олени Созонюк кажуть, що готові й надалі приїжджати на засідання. Сподіваються побачити там і батюшку.
За два дні до загибелі просила принести на похорон білі орхідеї
На могилі Олени – гора вінків і квітів з траурними стрічками. Практично всі вони – від бійців. Військові й через два місяці після похорону часто приїжджають в Обенижі, аби помолитися на місці останнього спочинку свого ангела, як вони її називали. Хлопці кажуть, що тепер мусять захистити її сім’ю. Олена Созонюк – одна з тих, завдяки кому є Україна. Вона була у 2013 році серед тих студентів, яких побили на Майдані. А вже навесні 2015-го підписала контракт з 14-ю бригадою.
– Ми її просили не робити цього. Особливо батько. Адже Вася пройшов Афганістан, був там поранений. Коли прийшов з війни, важив 45 кілограмів! Це при його то зрості! Він рік був у реабілітаційному центрі. Тому й сьогодні спалахує, як сірник, – втирає сльозу мама Віра. – Але хіба дочка слухала! Вперта – що задумала, те й робила.
Спочатку Оленка була кухарем, потім пройшла курси медиків. Вона навчалася у словацьких, американських, канадських спеціалістів.
– Багато хлопців врятувала. Один розказував, що у госпіталі лікарі йому сказали, що живий тільки завдяки людині, яка надала першу допомогу. А це була сестра, – зауважила Ольга. – Вона й загинула, рятуючи побратима. Вискочила з бліндажа без бронежилета. А тут снаряд… Їй відірвало руку, ногу, тіло посікло… У закритій труні хоронили… А хлопець живий лишився.
Поки ми розмовляємо, маленька Оксанка гладить на фото мамине волосся, щоки, лоба. Горнеться до холодного портрета. Крім бабусі, дідуся і тітки у цієї дитини не залишилось більше нікого.
– Я стільки разів запрошувала Оленку у гості в Стамбул! А вона все віджартовувалася: «Закінчиться війна, ми переможемо, тоді до тебе на море!». Так ми декілька років не бачились, – бринять сльози у сестри. – Вона часто до мене у сни приходить. У близнюків же особливий зв’язок. Я ніби щось передчувала, якось у розмові мамі сказала: «У вересні додому приїду». Хоч і не планувала. Мені першій подзвонили і повідомили про смерть Олени. Ніби частина мене померла.
Рідні кажуть, що Оленка завжди була сильною і впевненою у перемозі. Вона зі своєю частиною воювала у найгарячіших точках: в Ірпені, Гостомелі, Сіверську, Попасній. А загинула при визволені Харківщини. Один з побратимів якось сказав: «Те, що пройшла Олена, не кожен чоловік зміг би». Чи передчувала вона свою смерть? Напевно. Інакше чи брала би слово із сестри Олі та друга з Ковеля, військового і лікаря Сергія Приходька, потурбуватися «у разі чого» про донечку? А першого вересня відправила одному зі своїх товаришів повідомлення: «Якщо мене з…ть снарядом, принеси мені білі орхідеї». Третього вересня її вбило снарядом. На могилі молодої медикині було багато орхідей.
Олену Созонюк представили до ордена Богдана Хмельницького посмертно.
Наталка СЛЮСАР
