Засновник волонтерського центру “Серця патріотів” Сергій Балицький почав їздити в зону АТО/ООС з 2014 року, за цей час здійснив 260 поїздок. Від початку повномасштабної війни, до українських бійців з волонтерською допомогою, на різні напрямки фронту їздить щотижня, кількість разів, – розповів Суспільному, – не рахує.
Суспільне поспілкувалося з волонтером, коли він повернувся з чергової поїздки.
– Пане Сергію, ви щойно буквально повернулися із чергової поїздки. Розкажіть, будь ласка, як Ваш день починається після того, як Ви повертаєтесь. І скільки часу на відпочинок даєте собі?
– Робочий день починаєтесь так, як і завжди. Якщо я приїжджаю так під вечір, біля 22:00 години, то вистачає мені виспатись і далі робочий день: приїхав до моїх волонтерів і ми вже далі плануємо наступну поїздку. Кожен тиждень їздимо на різні напрямки.
– Чи можете розповісти, якою була цього разу поїздка?
– Цього разу була така насичена поїздка, до п’яти підрозділів. Поїхали в бік Новоукраїнки, це Донецька область. Їм завезли багато адресних посилок і пішли по всій Донецькій області: Покровськ, Дружківка, Краматорськ, Слов’янськ і в сторону Бахмута. Там сильно гаряче, там треба бути дуже обачним. Ми заздалегідь хлопців попереджаємо, якщо вони можуть виїхати по передачу – вони виїжджають ближче і передачу їм даємо.
– Ці поїздки для Вас небезпечні. Як Ви себе убезпечуєте? Ви проходили курси тактичної медицини, чи маєте каски, бронежилети – як дбаєте про свою безпеку?
– Маю каску, маю броник, маю свій автомат, який купив я ще у 2014 році. Звісно, що треба про себе думати. Якщо ми приїжджаємо в підрозділ, ми надіваємо на бус маскувальну сітку. Медичні курси я не проходив, але все в мене в бусі є завжди й пару аптечок.
– Вашу постійна супутниця у дорозі вівчарка Тіна. У вас з нею особлива історія знайомства?
– Це було в Житомирській області, там були обстріли в Малині. Це було в березні. Там були наші військові, мої знайомі, які розповіли, що є така вівчарочка, що її шкода десь залишати, дуже розумна. Я з нею побув буквально пів години, бачу, що вона слухається на команди, реагує – і все. Ми ще там трошки побули та забрав я її з собою, вона одразу мене признала. Зараз їздить в кожну поїздку. Тіна виконує свою роботу, вона на охороні і якщо треба десь вантаж охороняти, вона в бусі, в причепі, їй байдуже, де бути, вона весь час зі мною.
– Ви волонтер – не новачок, з 2014-го року ви допомагаєте військовим, українській армії. Як змінилися за 8 років запити військових, їхні потреби? Що тоді, під час АТО/ООС просили військовослужбовці і які необхідні для них речі зараз?
– Потреби, вони практично однакові кожен день, кожен рік, тому що багато ротацій, тому що в хлопців є бліндажі, де є зима, літо, весна. Бліндажі руйнуються, десь дощем затікає, треба їм це все поновлювати. Тим більше вони зараз дуже багато переміщуються і багато чого лишають, багато чого знищується і це все ми підвозимо.
А так переважно їм треба укомплектувати своє місце, де вони є – вони на тому місці можуть бути й пару днів, тобто приїхали з якогось місця і там треба, щоб були спальники. А якщо вони вже оформляться в хатинках, то там треба встановити і якусь буржуйку, тобто зараз з холодом треба багато і буржуйок, і спальників, і якоїсь плівки. Це все накривати потрібно. Особливо, якщо, наприклад, зливи були місяць тому, то це просто жахіття, їм треба підмінний одяг. Бувало, що навіть хлопці в мокрому були цілу ніч, бо їм просто не було, де сушитися і вони вогонь не розпалять, вони не спали й зігрівалися тим, що ходили. Зранку ми вже бігом з волонтерами, які в Лубнах, в Дніпрі, швиденько їм цей весь одяг доставляли.
– Ви писали на своїй сторінці у Фейсбуці, що цієї поїздки, наприклад, зламався автомобіль в дорозі. Хто допоміг Вам розв’язувати цю проблему?
– Якщо автомобіль треба швидко полагодити, то, звісно, ми платимо свої кошти. Ніхто нам так швидко не допоможе. Якщо нам треба пальне, наприклад, ми заздалегідь просимо бізнесменів, підприємців Луцька, які нас оточують, знають нас всім років і кожен, хто може, по 50, 10 літрів щось нам дає. Нам це важливо. Бо я свій автомобіль можу відносно й сам полагодити, або мої друзі, а от пального треба багато. От зараз на круг ми проїхали 2600 км – це туди з лаветою і назад з лаветою. В нас зараз у волонтерському центрі є три автомобілі: вантажний, бус Sprinter і ще один. Тому, якщо якийсь один поламаний, то ми на іншому їдемо.
– Яка з поїздок для вас була найбільша пам’ятною?
– Пам’ятне те, яке страшне і лячне. Ми були в Донецькій області, біля Карлівки і ми їхали ніби було більш-менш спокійно, поки доїхали, вже було темно і дуже були великі прильоти. Дуже було лячно. І Тіна зробила собі рану на нозі, вона поранила подушечку, я не знав, чи їхати, чи Тіну лікувати. І ми тільки виїхали звідти завдяки тому, що попереду їхав джип, в нього фари задні були заклеєні й він по нічному баченню якось виїжджав. Тобто у військових фар практично нема і я вже за ними прилаштувався і так ми виїхали.
– Які потреби найбільш нагальні станом на листопад. Що потребують військовослужбовці, що ви повезете і що ви закликаєте робити усіх нас – волинян, українців в такій ситуації?
– Волинян, українців закликають не зупинятись, допомагати хто чим може. Хто може передати “Новою поштою”, хто може принести в волонтерський центр, на будь-які локації в Луцьку чи області. На ті локації нести, яким волонтерам довіряєте, щоб вони це все довозили, доставляли. Тобто потреби в хлопців великі, зараз йде зима, треба тепло – хто може, вигрівається буржуйками, хто може – електроприладами. Одяг, окопні свічки. Щоб люди не зупинялися, допомагали, а ми все зможемо, все хлопцям передамо, частину тепла.
