У Луцьку в одному з найбільших волонтерських центрів, який сформували на базі спортивно-розважального комплексу «Адреналін Сіті», шиють м’які ноші, шини, турнікети та тактичні медичні наплічники. Це один з важливих напрямків волонтерської роботи тут, бо ці речі рятують життя наших захисників на полі бою.
З людьми, котрі займаються виготовленням цих засобів, поспілкувалась журналістка Район.Луцьк.
Швеї Оксана та Віталіна вже пів року працюють у волонтерському центрі. Розповідають, що за цей час довелось шити ноші, турнікети, евакуаційні стропи й не тільки.
Оксана все життя шиє: мінялись тільки місця роботи. Має 14 років стажу. Спочатку працювала в ательє, потім пішла на фірму Anex, що займається виготовленням дитячих колясок, там пропрацювала сім років. А після – прийшла допомагати волонтерам у «Адреналіні».
«Переходила з місця на місце. Після початку повномасштабного вторгнення стало менше роботи, а працювати треба, сім’ю годувати треба. Це і стало основним стимулом почати працювати тут. Віталіна знайшла цю роботу, ми були знайомі та працювали разом, вона й мене покликала, чому б не спробувати. Прийшла, сподобалось, шиємо. Відчуваю, що допомагаю країні, хлопцям нашим», – каже Оксана.
Вона додає, що у Технопарку Центр медичних інновацій з ними працюють і працівники VolWest Group і волонтери. Також долучаються й переселенці.
«Переселенці були, але вже поїхали. Одна жінка поїхала в Польщу, а друга пішла працювати на Кромберг. Ми з ними добре вживались, повністю адекватні люди. Такі, як і ми, нічим не відрізняються, теж люблять свою країну, хочуть допомагати хлопцям. Було б добре, щоб воно взагалі не пригодилось», – каже швея.
Жінки працюють на різних процесах, тому конкретно сказати, скільки людина виготовляє, неможливо. Одна людина робить заготовку, друга вишиває. Швея каже, що найважче шити ноші, вони об’ємні, тому в день виходить зробити орієнтовно 12 штук. З турнікетами легше – за день з колективом віддають 250 штук.
«Бачили відгуки, де дякували за гарні аптечки, укомплектовані, за нашу допомогу. Приємно усвідомлювати, що все йде на поміч. Приємно бачити значимість своєї роботи», – каже Оксана.
Віталіна працює тут з дня відкриття. До цього працювала в Польщі та в Anex. Розповідає, що з Оксаною саме там і познайомились. За швейною машинкою провела приблизно 13 років: шила коляски, сукні, костюми, дитячі речі, турнікети і ноші. Каже, як почалась війна, то така робота стала.
Коли вона прийшла працювати в Технопарк, то спочатку шили турнікети. Далі були рюкзаки, потім пробували евакуаційні стропи і ноші.
«Все починалось з турнікетів, ми їх вдосконалили, пробували шити різне. Наш Сергій (координатор виготовлення турнікетів Сергій Буднік – ред.) їздив спеціально до лікаря та перевіряв, як вони працюють, чи добре затискає. І все супер, ми отримати сертифікат, тому стараємося для нашої армії», – каже Віталіна.
Тактичні рюкзаки зараз не шиють, поки немає потреби.
«Їх, мабуть, шити найважче, бо виріб складається з багатьох елементів. Виготовлення рюкзака займає багато часу. Потрібно понарізати, викроїти та зшити», – розповідає швея.
«Я вже пошила тисячі турнікетів. Часом уявляю, як затягую їх на шиї «оркам». Я б їх всіх передушила тими турнікетами, кажу чесно (сміється – ред.). Краще, щоб нашим хлопцям вони не знадобились, щоб вони були живі та здорові, це найголовніше. Кожен турнікет я перевіряю. Звісно хочеться, щоб це все закінчилось, щоб ми шили, як раніше: сукні, шорти, костюми для хлопців, щось таке, що приносить задоволення. А зараз такий час, що мусимо шити те, що допомагає зберегти життя», – розмірковує Віталіна.
Пошиття турнікетів – вже налагоджений процес у Технопарку Центр медичних інновацій. Тут на різних етапах створення однієї одиниці задіяні різні люди: хтось вирізає деталі, хтось їх зшиває, хтось впорядковує готові вироби. Це – працівники VolWest Group та волонтери, які щодня сюди приходять.
З липня працює тут і волонтер з Маріуполя Вадим.
«Так вийшло, що тут я з перших днів. Я у відрядженні був та просто не повернувся додому. 24 лютого мене застало в Житомирі. Ось так і вийшло, що в Луцьку я затримався. Сюди приїхав десь 26-го і прочитав інформацію про центральний волонтерський пункт в Драмтеатрі. Прийшов туди і затримався до початку липня. Було дуже багато волонтерської роботи», – каже він.
Зараз Вадим винаймає житло і шукає роботу. Свої заощадження та резерви вже закінчуються.
«Ви ж пам’ятаєте, мабуть, що 24 лютого ми думали, що зараз ми піднажмемо і це все закінчиться. І звісно, я вибрав бути волонтером до кінця війни, але хто ж думав, що вона так затягнеться. Наприкінці червня в мене була спроба піти в армію, але сказали, що непридатний. Від ваших колег з «Району» я дізнався, що тут роблять такі речі. Казали, що потрібна якась допомога. Грошей в мене, на жаль, немає взагалі, а якщо можна своїм власним часом розраховуватись за нашу Перемогу, то я залюбки. Ми робимо 250 турнікетів в день, десь п’ять тисяч за місяць. Ця річ використовується, коли є загроза життю. Тобто це 5 тисяч життів в місяць. Це ж класно, правильно?» – каже чоловік.
Додає, що робота тут дрібна, але її багато. Тому й робить усе, окрім шиття.
У Технопарку надіються, що із закінченням війни буде інша робота, але наразі усіма зусиллями працюють на Перемогу.
