Новини

«Обвінчалися на фронті…»: історія кохання фотографині

Алла Фокій, фотографиня з Чернівців, від початку війни їздить до чоловіка, який воює на найгарячіших напрямках. Про історію свого кохання жінка поділилася з кореспонденткою molbuk.ua. Зокрема про те, як познайомилася з чоловіком та наважилася залишитися на деякий час разом із ним у лавах ЗСУ.

Чернівчанка Алла Фокій протягом 15 років працює фотографинею.

“З першого погляду зрозуміла, що це мій майбутній”

“Десять років тому я відкрила власну фотостудію у Чернівцях, де і познайомилася з майбутнім чоловіком. Як зараз пам’ятаю той день. Три роки тому, субота, 14 вересня, кінець робочого дня – і тут заходить він і запитує: “Добрий вечір! Можна зробити фото для документів?” Знервувалася, бо така пізня година, хто ще ходить по торговому центру?! – згадує Алла. – Та коли побачила його, то зрозуміла, що він мені подобається, і це той, за кого хочу вийти заміж. У нас було побачення, а вже через три тижні ми почали жити разом.

Наразі Алла з Олександром мають двох доньок – 11-річну Ніку та Анісію, якій один рік чотири місяці.

“Старша донька – від попереднього шлюбу. Перше знайомство з Сашею в них було дуже тепле. Кажуть, що чужу дитину ніхто не полюбить, як свою. Та у нас все навпаки, відчувається справжній зв’язок між Нікою та батьком. Навіть зараз не було дня, щоб він з нею не поспілкувався”, – розповідає Алла.

Олександр освідчився Аллі у дитячій лікарні, а через два роки дружина вирішила обвінчатися з коханим на лінії фронту.

“Перед Новим роком Ніку потрібно було оперувати, тому що в неї запалився лімфовузол. Тож вийшло так, що свято ми провели у дитячій хірургії. Та Саша не розгубився й освідчився мені у палаті. Пам’ятаю, зайшов із букетом моїх улюблених квітів. А коли побачила, що він стає на коліно, у голові вже лунала відповідь “так”, – усміхається Алла.

“Думала, що повернеться до того, як зів’януть його квіти…”

Спочатку у планах подружжя було організувати вінчання у Львові, проте війна ці плани скоригувала.

– Як і всіх, війна нас застала несподівано. Я ще не розуміла, з якими труднощами доведеться зіткнутися, – розповідає жінка.

Олександр з перших днів вступив до лав ЗСУ, адже у 2014-му воював в АТО.

“Саша склав усі необхідні речі і вранці вже був біля військкомату. Того дня всі довго збиралися там. Він скористався можливістю і встиг попросити брата, відвезти його до мене, щоб подарувати мої улюблені квіти. Поцілував і поїхав… Думала, що він вернеться до того, як ті квіти зів’януть, але ні… Війна за місяць не закінчилася, – зазначає Алла. – Весь час тягнуло до нього, хотілося бути разом. І ось дружина одного з побратимів чоловіка запропонувала поїхати до наших хлопців. Саша був проти. Та першого квітня я вже була з ним. Провели разом 13 годин.

Після повернення додому Алла важко поверталася до роботи, адже думками була тільки з чоловіком.

На вінчання їхала з бронежилетом

“Після повернення до Чернівців не плакала тільки тоді, коли виконувала свою роботу. Розуміла, що маю дітей, треба триматися, але не могла… Тоді ж слідкувала в інстаграмі за відомим фотографом Костянтином Ліберовим, який на той час пропонував безкоштовну фотозйомку для військових. Коли йому написала, він підтримав мою ідею поїхати і зробити Саші сюрприз”, – каже Алла.

В усіх моментах допомагав побратим чоловіка Руслан. Він попередив командира, знайшов церкву, домовився зі священником.

“Після попередньої поїздки Саша був категорично проти, щоб я поверталася до нього, але вінчання – то вінчання, – жартує дружина. – За три з половиною дні все організувала і в п’ятницю виїхала до Одеси. Взяла із собою його парфуми, взуття. Везла собі бронежилет, а каску мені дістали там.

На відео, яким поділилася Алла, чоловік не очікував цієї зустрічі та навіть не думав, що Алла на таке спроможна.

“Усе село готувалося до нашого вінчання, у подарунок спекли традиційний коровай і принесли меду. Стільки квітів подарували! Я думала, що в селі після вінчання їх вже й не залишилося. Тож медовий місяць я вирішила провести з Сашею і залишитися там, – розповідає Алла. – Щоби вступити до лав ЗСУ, потрібно ставати на облік у військкоматі, але вірогідність, що поїду на той напрямок, де мій чоловік, дуже мала. Проте за весь час, що там була, багато чого навчилася – збирати, розбирати, змащувати автомат. Після першої ночі всі цікавилися, чи я не налякалася. Зазвичай, лягали спати одягнутими, бо все “цікаве” там починалося вночі. Емоційно це виснажує, немає моменту, щоб можна було розслабитися”, – каже Алла.

Зараз Алла планує вести спільноту “Жінка ВОЇНа”, щоб підтримувати тих, у кого чоловік, брат чи батько на війні.

Разом з Олександром мріють, що у їхній сім’ї буде поповнення.

“У нас має бути ще Тимурчик, є дві дівчинки, але має бути хлопчик. Може, пізніше, а може, вже й незабаром… Час покаже”,– усміхається Алла.