23-річний офіцер ЗСУ Юрій воює проти російських окупантів в лавах механізованої бригади імені князя Романа Великого. Позаминулого року захисник закінчив Національну академію Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Історію воїна розповіли на сторінці 14-ї ОМБР у фейсбуці.
— Коли у 2016 році я закінчував навчання в школі, в Україні тривала війна. Вже тоді розумів, що країні потрібні офіцерські кадри. Тож вирішив втілити дитячу мрію — одягти однострій воїна української армії, вступивши до військового вишу, — розповів Юрій.
Невдовзі після випуску з академії він із побратимами вирушив у район проведення ООС, на Луганщину. Саме там відбулося його становлення як офіцера — управління підрозділом, ухвалення командирських рішень, перші бої.
«Велику навалу» орків, широкомасштабне російське вторгнення, офіцер зустрів на рівненському загальновійськовому полігоні, де тривало бойове злагодження бригади. Звідти його підрозділ вирушив у Житомирську область, де ворог оскаженіло застосовував авіацію та артилерію. Попри це, Князівські воїни, зокрема й підрозділ Юрія, змусили росіян зробити «жест доброї волі», а насправді — рятуватися втечею з Житомирщини, Київщини та Чернігівщини.
Першим вагомим внеском у нашу перемогу в широкомасштабній війні став знищений ворожий броньований дозвуковий штурмовик Су-25. Тоді до нас залетіла пара літаків. Один із воїнів зробив перший у своєму житті пуск із наданого нашими західними партнерами озброєння, і борт був збитий!
— Ми просто робили ту роботу, якої навчалися крайні вісім років — знищувати ворога та захищати власні домівки! Першим вагомим внеском у нашу перемогу в широкомасштабній війні став знищений ворожий броньований дозвуковий штурмовик Су-25. Тоді до нас залетіла пара літаків. Один із воїнів зробив перший у своєму житті пуск із наданого нашими західними партнерами озброєння, і борт був збитий!
Найважчий для себе момент війни, за словами Юрія, він пережив на тій же Київщині, у селі Наливайківка.
— Усе почалося з того, що ворог провів так звану розвідку боєм: до села зайшли три бойові броньовані машини. Одну ми знищили, другу підбили, а третя відійшла. Але в момент, коли я підвозив хлопцям боєприпаси, зайшли ще три танки і дві БМП. Шквальним ворожим вогнем моя машина, в якій були зброя і амуніція, була знищена, а я, кажучи просто, залишився на полі бою лише з пістолетом… Діставшись бігом до наших позицій і взявши до рук ПТКР, я зміг пошкодити один ворожий танк, після чого росіяни відступили. А підбитий танк ми затрофеїли! — усміхається армієць.
Навесні бригаду імені князя Романа Великого було передислоковано на південний напрямок, де Юрій та його побратими вкотре показали свої професіоналізм і міць.
— Хоча росіяни мали перевагу в живій силі, наші бойові навички та вмотивованість далися взнаки: дійшло до того, що противник просто тікав від нас, щойно ми підходили до ворожих позицій, залишаючи як трофеї зброю та боєприпаси!
А потім були Харківщина і Донбас, Бахмутський напрямок… Тиждень, про який розповідає Юрій, він називає «пекельним». Окупанти переважали в живій силі та техніці у вісім разів, гатили з усього, що мали на озброєнні. Саме під час тих пекельних боїв Юрій дістав поранення. Сталося це 20 травня.
— Це був, напевно, найтяжчий для нас тиждень з моменту широкомасштабного вторгнення росіян. Проти нас воювали російські ПВК. Воювали досить професійно. Спочатку крили артою. Потім почали здійснювати вогневий вплив з великокаліберних кулеметів та просуватися ближче до нас. Після того, як ми завдали ворогам вогневого ураження, вони перегрупувалися та продовжили наступ за підтримки шістьох танків та трьох БМП. Перше осколкове поранення я дістав в ліве плече. Воно було незначне та давало змогу продовжувати виконувати бойові завдання.
Коли ворог в черговий раз зазнав поразки у ближньому бою, втративши один танк та відступивши під прикриттям артилерії, осколок від розірваного снаряда потрапив Юрію в ногу, в район гомілкової кістки.
— Відчув, що поранення серйозне, але спиратися на ногу ще міг. Тому намагався продовжувати робити свою роботу. А хвилин через сорок змушений був звернутися до медиків — крововтрата була дуже велика. Все виявилося серйозніше, ніж я сподівався — зачепило кістку… Але головне, що той бій ми виграли!
Аби відновитися після поранення, Юрію знадобилися два місяці лікування у шпиталі. Щойно стан здоров’я дозволив, захисник повернувся на фронт, до побратимів.
З вересня механізована бригада імені князя Романа Великого бере участь у контрнаступальній операції на Харківщині. Підрозділ Юрія звільнив від російських нелюдів ряд містечок і сіл. Офіцер каже, єдине, на що спромігся ворог — втекти з поля бою.
— Будемо гнати москалів до кінця, до кордонів! Ці нелюди розуміють лише силу, і вони повною мірою відчують її на собі! Тож усе буде — Україна!
