Тетяна Масенкова – вчителька української мови з Маріуполя. Пів року тому вона з родиною приїхала на Волинь. Чоловік пішов служити до Збройних сил України, а вона викладає у Луцькому ліцеї №21. Про те, як залишила дім та рятувалась від війни жінка розповіла Суспільному.
Жінка розповідає: у перші дні війни більше хвилювалася за те, щоб не захопили Київ.
“За Маріуполь тоді чомусь не думалося. Ми знали, що, начебто, нас захищають. Біля нас з 2014 року лінія фронту і ми звикли до вибухів, які чули”, – каже Тетяна Масенкова.
В окупованому Маріуполі жінка з дітьми та чоловіком жила до кінця березня. Коли місто почали бомбардувати, переховувались в підвалі. Жили без світла, газу та води, тоді й вирішили виїжджати.
“Ми дісталися до Бердянська, нас прихистили в школі, ми там вперше за місяць побачили світло і теплу воду. Для моїх дітей це була така радість”, – пригадує переселенка.
На Волинь родина приїхала без речей. Тетяна Масенкова каже, що найбільше за чим сумує це фотографії весільні та дитячі, їх не вдалось забрати, вони втрачені назавжди. Їхнього будинку в Маріуполі уже немає.
В рідному місті Тетяни зараз залишилася частина колег та семеро учнів. Каже: таке рішення прийняли їхні батьки. Зараз відомо, що вони навчаються у школі, яка вціліла.
“Нещодавно надіслали мені сюжет про відкриття цієї школи, я не змогла його додивитися. Дуже мені шкода, важко зрозуміти і тих батьків, і колег, які там залишилися”, – говорить жінка.
Вчителька продовжує працювати, викладає українську мову в луцькому ліцеї № 21. Каже, що помітила на Волині єдину відмінність – це мова, звичайно, і патріотизм.
“Це таке щось непідробне. Ми спускалися в укриття і шестикласники за цей час тричі проспівали Гімн і “Батько наш Бандера”. Такого в Маріуполі уявити було важко”, – ділиться спостереженнями.
У травні з окупованого Маріуполя вдалось виїхати матері Тетяни Масенкової. Нині разом із дітьми у Луцьку чекають на повернення тата-військовослужбовця, який боронить Україну.
