Під час повномасштабного вторгнення Росії на територію України Віталій Кавка працював у Німеччині. Зачувши, що війна постукала вибухами на Волині, усе кинув і вже 2 березня став на захист рідної країни.
За плечима мав лише півтора року строкової служби в прикордонних військах, але було велике бажання боротися за рідну країну проти клятого ворога, інформують у Рожищенській міській раді, пишуть Волинські Новини.
«У двох словах не можна розказати та передати, яким був Віталій. Він був тією людиною, яка увібрала в себе усі найкращі чесноти. Дуже добрий й завжди йшов на допомогу. Світла душа, цілеспрямований та легкий на підйом до будь-яких справ. Завжди щирий та усміхнений. Він шукав у всьому позитив та проживав кожну хвилину так, щоб усі запам’ятали його, як життєрадісного хлопця», – кажуть найближчі друзі.
Те, що рожищанин не опускав руки навіть у, здавалося, безвихідних ситуаціях, можна дізнатися з коротеньких відео, які записував і викладав у соціальну мережу. Завжди усміхнений, завжди веселий.
На одному з них Віталій розмовляє із загиблим Володимиром Лепою з Рудні.
«Ну, як тобі такі «заробітки»?» – жартома запитує побратима, підкреслюючи безглуздість розмов недалеких людей про високу зарплатню військових.
«Зашибісь», – відповідає той, покурюючи цигарку, а позаду виразно чути канонаду обстрілу.
«Не здаватись! Ніколи і ні в чому, якщо за тобою правда», – з таким гаслом йшов по життю, з таким і загинув 10 вересня поблизу населеного пункту Мале Веселе на Харківщині.
Коли громада оплакувала загиблого при зачистці цього села захисника України Володимира Лепу з Рудні, з’явилася інформація, що там же загинув й Віталій Кавка. Рідні розпочали пошук, вірили, надіялися, що живий. Та через кілька днів їхні сподівання розбилися об страшну реальність – загибель рідної людини підтвердили.
Живим коридором у неділю, 25 вересня, громада востаннє зустрічала Героя. Сила-силенна людей, серед яких левова частка – молодь, потяглися на вулицю Калнишевського до батьківського дому загиблого. Усю дорогу – від початку міста, де зустріли машину з тілом, аж до самої оселі – чоловіки та жінки на колінах віддавали шану Героєві, який загинув заради життів мільйонів українців.
Не довго побувши вдома, траурна процесія вирушила до Свято-Михайлівського храму. Тут священники ПЦУ відспівали загиблого Віталія Кавку та помолилися за його душу. Під звуки поховального маршу й військового залпу молодого захисника провели до місця вічного спочинку та схоронили на символічній Алеї Слави, поруч з такими ж патріотами України – Героями Небесної варти.
«Обіцяв, що повернеться живим… Дуже боляче… Багато спогадів та хороших справ Віталій залишив на цій землі. Він завжди буде жити в наших серцях з відчуттям великої вдячності за все. А особливо за те, що, захищаючи наше майбутнє, втратив своє», – втираючи сльози кажуть друзі.
Віталій був гідним сином України. Він не словами і крилатими гаслами, а власним життям довів, що любить свою Батьківщину.
