Як стало відомо, молодший сержант Богдан Нікітін загинув 14 вересня поблизу села Богоявленка Донецької області. Йому навіки 29. Прощання із Героєм відбудеться завтра, 21 вересня, о 10- й годині на майдані Незалежності. Поховають його на кладовищі “Нове”, передає Рівне Вечірнє.
Богдан Нікітін народився у Рівному. Після навчання у 22 школі, здобув освіту кухаря. Працював у Рівному, а за тим вдосконалював свої вміння за кордоном — у закладах Чехії та Словаччини. Та пандемія змінила життя у Європі, тож Богдан повернувся до Рівного.
“Він ніколи не мав стосунку до армії, автомата в руках не тримав, але як почалася війна пішов добровольцем в армію. Я його з дитинства привчав до спорту, тримати себе у формі, це йому і згодилося. Його старший брат теж зараз служить”, – розповів батько Героя Федір.
Богдан спершу опинився на Яворівському полігоні. Коли рашисти завдали ракетного удару по казармах, він вже кілька днів як виїхав звідти.
“Так він перший раз пішов від смерті. За тим, вже як був на передовій, потрапили під страшний обстріл Градами. Але, на щастя, всі хлопці встигли сховатися в окоп, їх накрило, позасипало, але всі вижили. Так Богдан другий раз пішов від смерті”, – пригадує тато.
Із молодшим сином Федір був весь час на зв’язку, вів його крізь страшні будні війни, підтримував та сам переживав кожен обстріл, кожне поранення, кожну втрату. Вчергове Богдан зумів втекти від смерті, коли потрапив під артилерійський обстріл. Він був настільки масовим, що він отримав контузію й опинився в лікарні…
“Просив його: може досить вже воювати, заспокойся трохи. А він мені каже: “Тату, невже ти не розумієш — я тут лежу, а там хлопці голодні вмирають. Я хочу до них, хочу орків зустрічати”, – пригадує Федір.
А ще розповідає, як Богдан вперше показав побратимам, що уміє готувати.
“Хлопці тоді дуже здивувалися, а він лише усміхнувся, мовляв, ви думали, що я лише з автоматом вмію? А я ще й з ножем добре поводжуся! Я бойовий хлопець! Він взагалі міг би десь служити на кухні, готувати спокійно, не воювати, але ж ні, не захотів…
У середині серпня Богдан приїхав до рідних у відпустку. Коли вже повертався на службу, міцно обійняв батька:
“Я тоді відчув, що щось може трапитись. Кажу йому, сину, може я тебе вже більше й не побачу. Вік у мене вже такий… А він мені матом: “А ти знаєш, що і мене можуть привезти!” Так і сталося врешті… Мені тієї ночі не спалося, задрімав на трохи, аж бачу телефон засвітився. Далі тільки й почув: “Батько, тримайся, Богдан загинув…” У його машину влучила ракета”, – пригадує тато Героя.
