Села Волині відомі своєю давньою історією. Запам’яталися багатьом й назви населених пунктів. Деякі з них досить кумедні та яскраві. Загалом на території Волинської області розташовано 1087 міст та селищ. Їхні назви дуже різноманітні та пов’язані з певними подіями та персонажами, пише iluchanyn.com.
Кукуріки
Село у Старовижівському районі має тривалу історію. Вперше люди почали зводити тут свої оселі ще у XVII столітті. Перекази місцевих свідчать, що мешканці, які проживали на конкретній локації були вільними. Вони випасали худобу, де хотіли, вирубували ліс, будували свої оселі та обробляли поля.
На цих теренах першим з’явилося село Рудня. Не надто заможний пан отримав його у дар. Він одразу ж намагався силоміць змусити підпорядковуватися працьовитий та волелюбний сільський люд. Селяни категорично не бажали виконувати різні вказівки, тому були й протистояння. Часом у локації панував неспокій.
Краєм села протікає річка Вижівка. За нею можна спостерігати бідні піщані ґрунти, небезпечні болота та непрохідні ліси. Назва пов’язана саме з географією та подіями, які тоді нібито відбувалися. Пан у розпал протистояння гордих і непокірних мешканців постійно виганяв за річку зі словами та вигуками: “Покукурікаєш на волі, спробуєш вижити! Зрозумієш, що пана треба слухати!”
Відтоді, подейкують місцеві, і зʼявилося селище з цікавою назвою. Все же історичних фактів, які підтверджували б ці розповіді у істориків немає.
Печихвости
Село в колишньому Горохівському районі теж відоме своєю кумедною назвою. У населеному пункті офіційно проживає 997 мешканців. Це селище також має давню історію. Воно засноване у 1508 році.
Старожили розповідають, що ще за часів монгольської навали існує легенда щодо походження назви “Печихвости”. Під час одного з набігів місцеві мешканці вигадали новий метод боротьби та протидії азійським загарбникам: селяни вирішили поприв’язували до хвостів бикам палаючі факели, як наслідок – худоба у паніці бігла вперед, у такий спосіб відбувався підпал наметів ворогів. Це дозволило захисникам йти слідом та атакувати покалічених татарських нелюдів.
Інша версія також існує. Деякі мешканці зазначають, що чули історію про те, що на території поселення регулярно переганяли стада волів, підпалюючи їм хвости, аби відбувався швидкий рух. Цими теренами діяв протягом ХVI – ХVIII століть торговий шлях на центральноєвропейські ринки Шльонською дорогою до Силезії.
Назва поселення в колишньому Горохівському районі має й співзвучний аналог на Львівщині. У писемних джерелах село відоме вже з першої половини ХVI століття. Фахівці вважають, що назва може бути розшифрована як множинна форма від дещо глузливого прізвиська “Печихвіст”. Слово співзвучне також із “Печивода” (село Печиводи на Хмельниччині). Схожі існують й прізвиська Pieczygroch (Печигорох), Pieczymucha (Печимуха), Pieczymleko (Печимолоко). Перша частина слова у них – наказова форма “пекти”.
Бобли
На Турійщині розташоване село зі ще однією кумедною назвою як вважає певна частина волинян. Це селище Бобли.
Історичні документи свідчать, що населений пункт із такою назвою з’явився у XVI столітті. Населення вимовляло “Болби” чи “Бовбли”. Згодом й відбулася певна трансформація.
Місцеві оповідки свідчать, що на цих землях здавна висаджували бобові, а на болоті росла лоза, з якої виготовляли взуття. Воно отримало назву постоли. Спочатку селище іменували Бобликом, потім його місцеві називати Болбами, і, врешті – Боблами.
Дослідник Віктор Шульгач висловив думку, що село називається саме так завдяки антропоніму “Болоболъ”. Цим давнім українським словом позначали базік, торохтіїв, любителів теревенити та говорити дурниці.
Свинарин
Ще одне село на Турійщині, яке потребує уваги, це Свинарин. Населення ‒ 425 осіб.
Селище також відносять до категорії давніх на Волині. Датою його заснування вважається 1545 рік. Населений пункт входить до складу Купичівської сільської ради.
Перекази місцевих свідчать, що під час нападу монголо-татар жінки й діти змушені були покинути межі села, чоловіки залишилися боронити територію. Коли повернулися додому, застали попелище, порите дикими кабанами. Відтоді село носить назву Свинарин.
Сушибаба
Турійщина має ще одне село з кумедною назвою, але з трагічним міфом. До цієї категорії впевнено можна записати населений пункт Сушибаба.
Назву села трактують за трагічною легендою. У часи монголо-татарської навали одна із місцевих мешканок сховалася від небезпеки у дуплі дерева.
Вилізти звідти нещасна жінка так і не змогла. Там померла, засушившись. Ось й переказали міф та отримали відповідне слово.
Гумнище
Гумнище ‒ село розташоване на території колишнього Горохівського району, входить до Перемильської сільської ради. Населення складає 331 особу. Населений пункт заснований ще 1649 році. Саме тоді відбувалася національно-визвольна війна під проводом гетьмана Богдана Хмельницького.
Відоме селище не тільки своєю кумедною назвою, але й давньою сакральною спорудою. На території розташована церква. Вона збудована у 1785 році. У ХІХ столітті до неї добудували дерев’яну дзвіницю. Діяльність за радянської окупації невідома.
Зі здобуттям Україною незалежності пам’ятка архітектури отримала статус місцевого значення. Тривалий час в користуванні православної громади московського патріархату. Релігійна установа розташована в центрі села. Церква зовні має добрий вигляд.
Бабаці
Селище у колишньому Лобомльському районі відносно молоде. Перша згадка датується ХХ століттям.
Назва Бабаці походить від родини першопоселенців на локації. Їхнє прізвище було “Бабаць”.
До 23 грудня 2016 року село підпорядковувалось Вишнівській сільській раді Любомльського району Волинської області. Відомо, що кількість осіб, які проживають на території селища, не перевищувала й сотні, а у 1989 році нараховувалося офіційно 46 людей.
Навіз
На території колишнього Рожищенського району розташоване село, яке дійсно заслуговує потрапити до списку кумедних сільських локацій. На населений пункт Навіз.
Селище відоме від початку ХVI століття.
Населений пункт отримав назву природного характеру. Навіз – гній, що його використовують у сільській місцевості для удобрення ґрунту. Добриво насипали на віз, запряжений кіньми, потім везли на поле. Звідси, можливо, і назва.
Нуйно
На Камінь-Каширщині селище Нуйно також відоме. Населений пункт заснували ще у 1463 році. Ним володіли князі Санґушки й іменувалося “Нюйном”.
Під час перегону волів торговими шляхами люди часто вигукували: “Ну!” і “Но!” Саме ця версія вважається однією з основних щодо виникнення доволі незвичної назви.
Є й інші версія. Місцеві жителі жартома примовляють, що в селі здавна не було чим зайнятися, було нудно. Звідси нібито з певними змінами населений пункт почали іменувати Нуйном.
Гупали
В основі своєї назви село на Любомльщині має прізвище Гупало у множинній формі. Слова “тупати, стукати ногами” є похідними. Близькими й за формою вважають прізвища Недбало, Покотило, Пукало, Невідало та інші.
Кожне село на Волині має свою цікаву минувшину. Досить значними є місцеві перекази й наукові трактування походження своїх імен. З відповідних назв можна зробити висновок, що важливу роль для вибору імені грали особливості ландшафту й рослинності, а також історичні події та прізвище власників чи фундаторів-засновників.
