На українcько-білоруському кордоні не спадає напруження, близькість до адмінмежі з північними сусідами змушує місцевих бути особливо уважними і обережними.
У найближчому до кордону селі жодне чуже авто не проїде непоміченим, так само, як не пройде і людина. Багато лісів та озер стануть перепоною для панцерників, але не для диверсантів, йдеться в ТСН.
У селі Хабарище людей майже не залишилося. «Хат 60 було, а в кожний хаті по 5 дітей, а тепер немає нічого. 11 хат лишилося, вимерло село, але багато наших сімей поїхали до Білорусі, там підняли колхози. Дочка в Білорусі живе, переживає, по Інтернету все дивиться, а ми мало спілкуємося», – розповідає місцева жителька Надія Мартинець, яка прожила тут понад пів століття.
Пошти, магазину і церкви у селі немає. В цих поліських селах усі мають родичів у Білорусі, раніше їздили туди на роботу. Дід Михайло працював там до 1996 року лісником. «Ніхто не думав, не гадав, що так може зробити їхній батько, піти на нас війною, щоб стравити нас із цього світу», – каже чоловік.
Річки і озера за два кілометри від села поділені навпіл з білорусами. До найближчого їхнього села – усього п’ять кілометрів. Річкою човнами пересуваються тільки прикордонники, іншим зась. Тут люди вже більше бояться не танків, а диверсантів, бо сховатися є де. Тому в цьому році місцевим обмежили доступ до лісу по ягоди та гриби.
Раніше в цьому селі телебачення було або білоруським, або російським, українські вежі не добивали. Зараз трохи ситуація змінилась на краще. Діду Миколі – 88 років, і про навчання білорусів під кордоном дізнався з українського телебачення, але не вірить, що вони сюди посунуть. «Вони сюди не підуть, я казав, що дали б мені якийсь автомат, то кілька тарганів забив би», – каже дідусь.
Він добре пам’ятає Другу світову – дід Микола каже, що тоді, що нині російські окупанти мало чим відрізняються, ті у 43-му були гірші за німців. «Німець цивільних не бив, як ми тікали, вивозив село на Білорусь, але не бив», – розповідає чоловік.
Попри загрозу з півночі, місцеві не виїздять, але з страхом поглядають на сусідні вже не наші ліс та річку і готуються до зими. Урожай зібрали, дровами і ліками запаслися. «Боїмося і в день хати замикаємо, здається, танки підуть, боїмося», – кажуть люди.
