“Красуня-солдат з волошковими очима”, – так лагідно і ніжно описували побратими 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.
У ці неймовірно гарні волошкового кольору очі – дивитися, не надивитись. Вони просто зачаровують… Спершу навіть здається, що таких просто не може бути! Оленка ж ніяковіє, коли помічає, як співбесідник здивовано й уважно вдивляться їй у вічі.
“Ну так, це такий у мене колір очей”, – сором’язливо казала красуня Олена Созонюк, вправно пораючись на військовій кухні.
Від кулінарного таланту й умінь цієї дівчини залежить, чи будуть вчасно й смачно нагодовані військовослужбовці одного з підрозділів нашої бригади. Олена не приховує, що готує побратимам із радістю, вкладає в страви не тільки знання та вміння, а й душу. А ще дівчина постійно експериментує на кухні, вигадує щось нове.
“Надзвичайно приємно дивитися, як хлопці з апетитом їдять! Тішуся, коли їм смакує. А готувати найбільше люблю, напевно, перші страви,”, – ділилася співрозмовниця.
Вродливий солдат із волошковими очима, Олена Созонюк, у своєму підрозділі служить недавно. Втім, уже встигла завоювати повагу побратимів. І вони, ці суворі чоловіки, які вже третій рік – на фронті, свого кухаря інакше, як «наша Оленка», не називають. Сама ж дівчина теж уже освоїлася в новому колективі, каже, що почувається в ньому комфортно.
“Тут немає тієї, як кажуть, «воєнщини», яка протиставляє офіцера солдату. Натомість – дуже людяне ставлення з боку командування, порозуміння між офіцерами й солдатами, які їдять за одним столом, з одного котла. Головне тут – повага до людини, й це, напевно, найважливіше. Тому, мені, мабуть, і кортить щоразу приготувати щось новеньке й смачне”, – розповідає Олена.
І от, тепер всі свої знання, вміння й душу дівчина вкладає у страви, які готує на передовій для своїх побратимів, яких надзвичайно поважає, яким довіряє. А в такому колективі, з такими людьми – як у тій приказці, тільки навпаки: виходить не тільки найкращу, найсмачнішу кашу зварити, а й із успіхом втілити в життя всі задуми. Кулінарні, життєві, військові. І нехай в житті Олени, дівчини з пронизливими, чарівними волошковими очима, надзвичайною людською добротою й неймовірним кулінарним талантом, так буде завжди…
P.S. А якщо щось і надумає не вдатися, то в Оленки завжди є на кого покластися, в кого попросити допомоги й підтримки. Бо в неї є її побратими…
Вічна пам’ять!
