З Муамаром Каддафі краще було не вести справ, але з ним рахувалися західні лідери через великі запаси нафти у Лівії. Проте на цьому заробляв лише сам Каддафі, геть забувши про свій народ.
Скажений пес Близького Сходу – таким прізвиськом нагородив лівійського диктатора Муамара Каддафі американський президент Рональд Рейган за розправи над власним народом, за організацію терактів у Європі, за вибухівку на двох пасажирських літаках і за підтримку тероризму в усьому світі, йдеться в ТСН.
Майже завжди у сонцезахисних окулярах. Він випромінював впевненість і завжди був підкреслено зневажливий під час спілкування із західними політиками. Міг собі дозволити не подати руки держесекретарці США Кондолізі Райс, просто вказавши на її місце. Зневажливим він був і з журналістами у численних інтерв’ю. Відомий телевізійник Ларрі Кінг після розмови з Каддафі назвав його не лише жахливим диктатором, але й найгіршим співрозмовником.
Його народ спочатку боготворив свого «братнього вождя», як титулував себе сам Каддафі. Він прийшов до влади на хвилі повалення монархії у Лівії. І затримався у кріслі на довгих 42 роки, змінивши монархію на тиранію.
Перші роки – великий економічний розвиток Лівії. Каддафі збудував грандіозну і досі найбільшу в світі іригаційну систему, названу велика рукотворна ріка – цей об’єкт вирішив проблему з прісною водою у спекотній країні. За правління Каддафі будуються школи, а лівійці переселяються з бедуїнських наметів у багатоповерхівки.
Поряд з цим – репресії. Каддафі забороняє страйки та демонстрації, запроваджує цензуру в пресі. Дуже підозрілий до найближчого оточення. Політичні конкуренти Каддафі просто зникають безвісти, їх не рятує навіть втеча за кордон. У Європі мертвими було знайдено щонайменше 15 лівійських опозиціонерів, а загалом число жертв сягає кількох сотень.
Режим Каддафі тримається на нафті, якою багата країна. Тому з Лівією рахуються у світі, а диктатор мріє про ще більший вплив – він хоче створити на континенті єдину арабсько-африканську країну, яка б мала перевершити США. Водночас працює на ослаблення західних конкурентів, фінансуючи сепаратистські рухи – ірландську республіканську армію, басків ЕТА, Палестину. Лівія втручається у внутрішні справи 45-ти країн.
Зрештою Каддафі скочується до рівня звичайного терориста. Лівійські спецслужби організовують теракт на дискотеці в Берліні, яку часто відвідують американські солдати. Пізніше у небі над Шотландією вибухає літак “Лондон – Нью-Йорк” – 270 загиблих, через рік аналогічний теракт на рейсі “Браззівіль – Париж” – 170 загиблих і знову слід лівійських спецслужб.
Лівія потрапляє під жорсткі санкції, які зрештою дають результат – Каддафі визнає причетніть своєї країни до організації терактів, виплачує колосальні компенсації родичам загиблих і цього виявляється достатньо аби світ пробачив диктатору гріхи. Його називає своїм другом італійський прем’єр Берлусконі, тепло тисне руку Тоні Блер. Каддафі влаштовує турне світом, приймаючи гостей у бедуїнському наметі. Тут він вів перемовини з колегою диктатором Путіним. Заходила на бесіду до Каддафі і Юлія Тимошенко.
За цими гастролями Каддафі геть забуває про власну країну, населення якої за чотири десятки років накопичило ненависть до правителя. Лівійці втомилися жити у страху репресій, вони прагнули демократії.
Спочатку Каддафі вдається жорстоко придушувати протести – він винищує цілі села незгодних. Під приводом захисту мирного населення у конфлікт втручається НАТО. Повстанцям вдається вибити Каддафі із Тріполі. Він тікає країною, але під час одного з авіанальотів автоколона диктатора потрапляє під удар.
Повстанці затримують його вже пораненим і влаштовують справжні тортури, три години знущань. Йому сипали сіль і пісок у рани, ще живим тягали машиною по місту, а потім мертвого виставили на показ у промисловому холодильнику. Люди вистоювали довгу чергу, щоб побачити приборканим скаженого пса Близького Сходу.
