Щонайменше один підбитий ворожий танк і 90 живих побратимів – прикордонник, який у перші години відкритої війни стояв на вогневих позиціях на Луганщині, запам’ятав той день назавжди.
Віктор із 2019 року служив у Луганському прикордонному загоні. У перші години повномасштабного наступу він разом із побратимами стояли на вогневих позиціях у Луганській області та отримали команду розгорнути протитанкову оборону. І через 10 хвилин побачили, що за кілометр-півтора з боку ворога рухається колона, до того ж, сільською дорогою, йдеться в сюжеті 12 каналу.
«Хлопці здійснили низку влучних пострілів по броньованій техніці противника, внаслідок чого перший танк зазнав пошкоджень та зупинився. Відповідно вся російська колона, яка рухалася за ним, зупинилася», – розповідає прикордонник Віктор.
Згодом стало відомо, що танків нараховувалося близько п’ятдесяти. Ворог затримався на півтори-дві години, а українські військові залишилися живими й устигли передислокуватися.
«Завдяки нашим діям і діям наших побратимів наш підрозділ у складі орієнтовно 90 людей зумів здійснити майбутні маневри та перегрупування», – говорить Віктор.
Через кілька днів підрозділ, де він служив, перевели в Попасну. Там хлопці знову потрапили на нульовий рубіж.
«Наші підрозділи Державної прикордонної служби перебували на нулі та були вухами, очима підрозділів Збройних сил, тобто в деяких випадках корегували вогонь артилерії, першими виявляли броньовану техніку й передавали цю інформацію Збройним силам», – пригадує прикордонник.
Нині Віктор служить на волинському кордоні. Уже тут військові збудували бліндажі, а там, розповідає, це було небезпечно і на це не було часу. Російські безпілотники вистежували українських військових. Ворог гатив навіть по окопах. Сховатися не було де.
«Наші хлопці борються до останнього. На мою думку, рано чи пізно ми святкуватимемо перемогу», – наголошує Віктор.
На Волині служба спокійніша, але, запевняє прикордонник, втрачати пильність не можна. Важливо не допустити ворожих диверсійно-розвідувальних груп із Білорусі.
