Майже 20% населення Луцька покинуло місто на початку весни. Більшість із них досі не повернулися
Луцьк увійшов до числа тих міст, які зазнали обстрілу відразу після повномасштабного вторгнення Росії – 24 лютого загарбники вдарили по аеродрому. Ще двічі головне місто Волині зазнали обстрілів у березні – окупанти ще раз обстріляли аеродром, загинули військові, а також завдали ракетного удару по нафтобазі, яка горіла два дні.
Як наслідок – близько 40 тисяч мешканців громади покинули Луцьк. Ці дані, розповідає міський голова Ігор Поліщук, приблизні, засновані на опитуваннях, що їх проводили у школах. Але, якщо зважити що населення громади становить близько 240 тис. людей, можна сказати, що приблизно кожен шостий мешканець покинув Луцьк.
В інтерв’ю “Еспресо.Захід” Ігор Поліщук, розповів, як місто пережило перший критичний місяць після вторгнення рашистів, як приймало переселенців, чому в Луцьку не бояться білорусів, як він ставиться до вулиці Діда Панаса і чому ніхто в місті не піднімає питання московського патріархату.
“Організували для людей гуртожиток, а майже ніхто не прийшов”
Пане Ігорю, ви сказали, що приблизно кожен шостий лучанин покинув місто. Як ситуація зараз, мешканці вже повернулися?
Ми будемо мати таку статистику з 1 вересня, коли відновиться навчальний процес і ми знову проведемо дослідження, скільки учнів є в нашій громаді, скільки з них за кордоном і знаходяться в Україні, але в іншій області. Тоді будемо мати орієнтовні дані. Але я думаю, що з тих 40 тисяч, які покинули наше місто в березні-квітні, орієнтовно 10-15 тисяч уже повернулися.
Ви й самі закликали містян виселятись із деяких районів? Чи лучани послухалися вас?
У нас була ситуація, коли у Львові обстріляли підприємство, яке має схожий профіль з луцьким підприємством. Ми розуміли, що наше підприємство теж можуть обстріляти і вирішили здійснити такі превентивні заходи – організували гуртожиток для того мікрорайону, з якого пропонували на деякий час виселитися. Повідомили цю інформацію жителям, але пропозицією скористалося дуже небагато людей. Вже потім у спілкуванні з’ясували, що хтось таки виїхав до родичів у інші мікрорайони, але в гуртожиток до нас переселилися буквально кілька людей. Якоїсь масового ефекту наша ідея не мала.
Ви добре пам’ятаєте перший обстріл? Як посадовець мали додаткову інформацію, що таке може статися? Чи для вас це також було несподіванкою?
Ситуація вже напередодні була напруженою. Я пам’ятаю, як 24 лютого прокинувся раніше, ніж зазвичай, десь о 05:40. І буквально через кілька хвилин мені зателефонував товариш, повідомив, що почалася війна. Я зайшов в інтернет, почитав новини, побачив, що йдуть активні бойові дії і почав збиратися на роботу. В той час мені зателефонували з Волинської ОДА та повідомили про засідання Штабу оборони області. Я, не чекаючи свого водія, вирушив на автомобілі в ОДА і, як тільки від’їхав бувально на 200 метрів від будинку, пролунав перший вибух, потім другий.
Ви почули в автомобілі?
Так, я якраз у цей рухався в ОДА, це було неподалік цього військового аеродрому. Звичайно на якийсь час стало, скажемо так, ніяково, бо на той час ми не розуміли, чи це йде якесь авіабомбардування, чи це ракети, що взагалі відбувається.Та я приїхав в ОДА і почалася робота з підготовки до оборони області.
Тоді люди були більш налякані і відчували цю небезпеку. Зараз, коли Луцьк не обстрілювали кілька місяців, мешканці досі ховаються в укриття чи вже не дуже?
Деякі укриття розташовані в комунальних приміщеннях і ми можемо відслідковувати, скільки людей прибувало під час повітряної тривоги в березні-квітні, а скільки прибуває зараз. За нашими дослідженнями, зараз під час повітряної тривоги до укриттів прибуває напевно 1/4 тієї кількості людей, які ховалися навесні.
“Підприємства не релокуються, бо остерігаються наступу білорусів”
40 тисяч людей із Луцька виїхали, а скільки натомість приїхало, рятуючись із ще небезпечніших регіонів?
Офіційно зареєстровано в нас було близько 15 тисяч вимушено переміщених осіб – тих, які зверталися до нашого департаменту соцполітики за відповідною довідкою. Хоча фактична кількість, звісно, була більшою, не всім була потрібна ця довідка. Загалом оцінюємо кількість переселенців, яких прийняло наше місто, орієнтовно в 20 тисяч. Ми створили Центр допомоги переселенцям, де акумулювали всю гуманітарну допомогу. У пунктах видачі до тисячі людей щодня отримували продукти харчування, одяг, засоби гігієни, дитяче харчування, дитячі меблі, ліжечка, ходунці, колясочки і так далі. Зараз менше людей звертається, але цей центр працює і до сьогодні. Також створили центр психологічної допомоги, бо емоційний стан переселенців був дуже складним.
Окрім того, цих людей потрібно було поселити, нагодувати…
Проживали переселенці здебільшого в гуртожитках навчальних закладів. Багато лучан просто прихистили вимушено переселених осіб безкоштовно в себе вдома. Ті, хто мав кошти, винаймали житло. Щодо харчування, то в другій половині березня ми організували проєкт “Соціальна їдальня”, він працює до сьогодні. Шкільні їдальні переобладнали в соціальні і кожна внутрішньо переміщена особа могла звернутися і повністю безкоштовно отримати повноцінний гарячий обід. За час дії цієї програми було видано більше 240 тис. безкоштовних гарячих обідів. У найбільш піковий період це було понад 3000 в день, а сьогодні – приблизно 1200 щодня. Але сьогодні ми вже визначили перелік тих категорій, які можуть скористатися цими обідами. Це люди з інвалідністю (всі групи), мами з неповнолітніми дітьми і пенсіонери – три такі категорії зараз безкоштовно харчуються в наших соціальних їдальнях.
А як щодо підприємств-переселенців? Чи багато їх переїхало, а головне – чи залишиться хтось у місті після війни?
Релокованого бізнесу не настільки багато, як хотілося б. Ситуація із можливим наступом з Білорусі все-таки трохи відлякує людей. Хоч, незважаючи на це, близько 50 суб’єктів господарювання до нас таки переїхали. Сфера діяльності абсолютно різна: від переробки та утилізації полімерів до офтальмологічних клінік і компаній, які займаються продуктами для ресторанів азійської кухні, з Київської області навіть переїхав парк атракціонів. З наших із ними розмов вони поки що планують залишатись тут, найближчим часом точно. Ми спробуємо надати певні преференції для того релокованого бізнесу, який вирішить працювати в нашій громаді, бо нам потрібні робочі місця, податки і таке інше.
“Ніхто не знає як поведеться Польща, якщо буде наступ із боку Білорусі”
Ви сказали про наступ Білорусі. Постійні розмови про цю загрозу дуже впливають на атмосферу в місті? Все-таки Луцьк не так далеко від кордону, на брестській трасі…
Географічне положення Луцька накладає певний відбиток на життя міста. Але сьогодні емоційна напруга і тиск відчуваються менше. Ми не можемо на 100% сказати, чи буде наступ, чи ні. Але є низка причин, які вказують на те, що наступ з півночі є малоймовірним. Як військові, так і невійськові причини.
Почнімо з військових…
Серед військових причин потрібно розуміти, що сьогодні на Волині є достатня кількість військових територіальної оборони. У нас є добровільне формування нашої територіальної громади батальйон “Луцьк” – численне та добре підготовлене. А для того, щоб військова операція мала значний успіх, кількість військових, які здійснюють напад, має втричі перевищувати кількість військових, які обороняються. Тобто щоб здійснити успішний повномасштабний наступ з білоруського боку, необхідно до 20 тисяч військових. Я не уявляю, щоб армія Республіки Білорусь, при загальній чисельності 48 тисяч (разом з радистами, кухарями і так далі), ризикнула й направила на війну 20 тисяч. Це – дуже малоймовірний сценарій.
Дії ворога, як ми переконалися, не завжди логічні. Треба ж усе одно бути готовими?
Прикордонна служба проводить активне будівництво фортифікаційних споруд на кордоні, протитанкових ровів, залізобетонних парканів та інших засобів стримання. Окрім того, треба розуміти ландшафт північної частини нашої області – це суцільні непрохідні болота, особливо в цей період. Є лише декілька доріг, де сторона наступу буде для наших військових, як на долоні. Це дуже невигідна для них ситуація.
Ще один момент – місто Ковель, яке розташоване північніше від Луцька, є за 50 кілометрів від кордону Польщі, в безпосередній близькості до країни НАТО. Як відреагує Польща на бойові дії біля її кордону? Цього ніхто точно не знає. Серед невійськових причин я виділив би те, що сьогодні позиції Лукашенка є доволі хиткими. І якщо буде оголошено повномасштабний наступ, мобілізацію тощо, то білоруське суспільство може по-різному це сприйняти. Не виключено, що знову почнуться мітинги, протестні хвилі. А ще є питання мотивації і морального духу білоруських військових. У нас на півночі області дуже багато людей мають друзів, родичів, однокласників в Білорусі й вони отримують якусь інформації звідти. З цієї інформації, моральних дух там доволі низький. Вони розуміють, що це не їхня війна і їм тут робити нічого. Тому яким чином вони себе поведуть, коли буде наказ про наступ, ніхто не може точно сказати.
“Якщо не буде опалення – можна буде грітись у вуличних пунктах обігріву”
Невдовзі настане 1 вересня. Чи готові до цієї дати укриття в школах міста?
З усіх наших шкіл без укриття буде лише три школи в сільській місцевості. Для учнів тих шкіл, які виявлять бажання навчатися в очній формі, запропонують довіз шкільним автобусом у школи, які мають укриття. Зараз іде активна робота з облаштування укриттів – косметичний ремонт, облаштування освітлення, вентиляції, санвузлів і багато чого іншого.
Читайте також: Освітлення, лавочки, санвузли: у луцькій громаді на шкільні укриття виділили близько двох мільйонів
Тобто школи Луцька готові до відновлення очної форми навчання?
Ситуація з початком навчального року непроста. Дуже багато батьків не бажають віддавати дітей на очну форму навчання. Але сьогодні є можливість обирати. Однозначно, що якась кількість дітей навчатиметься в очному форматі, а якась – у дистанційному. В нас є такі школи, приміщення й укриття яких дозволяють укрити, скажімо, 200 дітей, а в школі навчаються 1200. Ми розуміємо, що якимось класам (найвірогідніше, початковим) запропонують очну форму навчання, для всіх інших – дистанційну. Якщо школи навчатимуться в очному форматі, але батьки не бажатимуть відправляти своїх дітей до школи, то їм запропонують сімейну форму навчання. Ближче до кінця місяця проведемо остаточне опитування серед батьків, а тоді будемо вирішувати і визначатися.
А що з підготовкою до зими? Припускаєте, що ворог навмисне руйнуватиме інфраструктуру, щоб ускладнити життя українцям у холодну пору року? У вас є “план Б” на випадок, якщо Луцьк бодай частково опиниться без газу, без опалення?
На жаль, не виключаємо такого розвитку подій і робимо все, що від нас залежить. За бюджетні гроші стараємося замінити максимум аварійних мереж. І працюємо по проєкту з організацією USAID, за яким ми отримаємо чималу кількість приладів для встановлення вуличних пунктів обігріву. На сьогодні це – єдине, що можна зробити. Тому що переведення котелень на електрику є неможливим – як з фінансової точки зору, так і з точки зору потужностей компаній, які постачають електроенергію. Ми досліджували це питання і робили запит у “Волиньобленерго”. У них немає таких потужностей для того, щоб забезпечити електроенергією наші котельні у разі їхнього переходу на електрику.
Коли ми розмовляли з мерами Івано-Франківська, Ужгорода, то вони казали, що переводять деякі невеликі котельні на альтернативне паливо – дрова, палети. Ви думали над цим питанням?
Досліджували ситуацію з торфом, щоб перевести хоча б частину котелень на торф. Це також потребуватиме значних затрат, довгий час триватимуть проєктні роботи. Тому з економічної і технічної точок зору це наразі фактично неможливо. Відтак ми будемо готові до встановлення багатьох вуличних пунктів обігріву, якщо не дай Боже таке станеться. У нинішніх реаліях це, мабуть, єдиний можливий варіант.
Якщо говорити про інфраструктуру, то близько місяця тому злива стала причиною великих підтоплень у Луцьку, в тому числі лікарні. Поганий стан інфраструктури чи в чому справа?
Намагаємося покращити інфраструктуру в тих місцях, де було підтоплення, збільшити кількість дощоприймачів, решіток. “Луцькспецкомунтранс” постійно слідкує за чистотою зливової каналізації, за чистотою решіток. Але треба розуміти, що за 30 хвилин випала півмісячна норма опадів і жодна зливова каналізація, якою б вона не була ідеальною, не зможе прийняти таку кількість води – більше 10 сантиметрів випало! А там, де є природна низовина, вода накопичується ще швидше. Тому й сталася така ситуація. Є також ситуація з перинатальним центром, який трошки підтопило. Там води потрапляють із сусіднього села Липинець. На сьогодні вже вживаються активні заходи щодо оновлення проєктно-кошторисної документації з будівництва зливової каналізації поряд із перинатальним центром для того, щоб його не підтоплювало. Щодо інших місць, то, на жаль, вирішити питання із відводом води, в нинішніх умовах і такій кількості, в якій вона випала нещодавно, – фактично неможливо.
“Процес дерусифікації до повномасштабного вторгнення не був настільки актуальним”
Свою подальшу політичну кар’єру ви пов’язуєте з партією “За майбутнє”, з Ігорем Палицею?
Ви знаєте, сьогодні такий час, коли про політичну кар’єру думати не доводиться. Дай Боже перемогти, щоб закінчилася ця страшна війна, а про все решту подумаємо згодом.
Чи щось почерпнули з соціалістичних ідей, наскільки зараз використовуєте їх у керуванні містом? Адже ви свого часу балотувалися від Соціалістичної партії…
Просто законодавство про місцеві вибори, що діяло в 2013 році, не дозволяло балотуватися позапартійним чи самовисуванцям. Тому я й висувався тоді від Соціалістичної партії. Однак після обрання припинив співпрацю з ними. Соціалістичні ідеї не були мені близькими навіть тоді.
Як ви ставитеся до ймовірної появи в Луцьку вулиці Діда Панаса?
Негативно. Я вважаю, що в нас є національні герої, які більше заслуговують на те, щоб вулиці міста були названі їхніми іменами.Але загалом до процесу дерусифікації ставлюся, звісно, позитивно. В нас цей процес триває. Можливо, не так швидко, як в інших містах. Чому? Бо є досвід Івано-Франківська, який фактично всі вулиці за одну сесію перейменував у вулиці міст, які постраждали від обстрілів. Ми обрали інший шлях. Досліджуємо історію до тієї чи іншої вулиці, дуже часто повертаємось до історичних назв і підходимо більш виважено, з повагою до історії і з повагою до майбутнього нашого міста, залучаємо експертне середовище. У нас є відділ охорони культурної спадщини. Керівник цього відділу Олександр Котис – один із найпрофесійніших краєзнавців в нашому місті, оприємось і на його досвід. Цей процес відбувається планово, поступово і з повагою до історії нашого міста.
А чи можна було почати процес дерусифікації Луцька раніше? Що цьому заважало?
Очевидно, що можна було.Однак до повномасштабного вторгнення це питання не було настільки актуальним, як зараз.
А питання про московський патріархат і його функціонування в Луцьку – воно, на вашу думку, зараз актуальне? Бо в низці міст західного регіону були ухвалені певні рішення, пов’язані з цією конфесією, яку вважають близькою до РФ. Мені здається, чи луцька місцева рада уникає рішень на цю тематику?
У нас не вносили проєкти рішення щодо московського патріархату, щодо релігійної тематики, тому це питання на сесіях не порушувалося.
Щодо моєї позиції, то я за освітою юрист, тому розумію, що рішення місцевих рад не мають жодної юридичної сили. Це політичні рішення і тут кожна громада сама для себе вирішує, залежно від тої ситуації, яка в них є.
