Степан Цимбалюк разом з дружиною вже сьомий рік розвивають шкіргалантерейний бізнес. До повномасштабного вторгнення спеціалізувалися на гаманцях та паляресах. Нині ці вироби відійшли на другий план. Першочергово в майстерні «Козак» тепер шиють усе необхідне для фронту.
«Сила правди» відвідала сімейну майстерню Цимбалюків.
«Почалося все з того, що я з старої турецької куртки з секон-хенду зробив чохол на запальничку. Мені сподобалося, – розповідає Степан Цимбалюк. – Почав щось робити для друзів і пішло-поїхало. Я спочатку купляв шматочки шкіри 30*40, замовляв в інтернеті, приходили, а з них щось старався робити. Зараз ми вже купляємо шкіру пачками. Людям подобаються наші вироби. Ми працюємо з дружиною. Моє діло робити руками, вона – спілкується з людьми та контролює процес, не дозволяє мені лінуватися».
А потім було 24 лютого. Степан розповідає, що з перших днів вторгнення вже був в одному із підрозділів територіальної оборони.
– Як зустріли?
– Вони не дали мені виспатись. 23-го я був на патрулюванні. О першій ночі я лише повернувся. І тут… Не виспався. Просто не виспався. Я вже знав, що я маю робити, куди йти. Коли трішки все устаканилося, я зрозумів, що я можу свої потужності перевести на інший лад. Чому? Тому, що я побачив, які надзвичайно великі проблеми сталися із комплектуванням бійців. Це була дупа просто. Я подякував своєму підрозділу і почав працювати повноцінно тут. Я не міг повноцінно поєднувати.
Чоловік розповідає, що тепер особливих проблем з якісними матеріалами, як було у перші тижні після 24 лютого, немає.
«Я вийшов напряму на польських постачальників. І основний продукт, який ми відшиваємо, віддаємо людям, це – медичні ноші, ми тепер можемо робити ще якісніше. І найголовніше – дешевше. Я розумію, що діло – не в грошах, але і в грошах також. Тобто, якщо є можливість не втрачаючи якість зменшити ціну, я тільки – «За»!»
Степан каже, що розкроювати, шити машинкою сідає і сам щодня. Хоча й в майстерні допомагають дівчата на безоплатній волонтерській основі.
«Оскільки я «маю руки» до шкіри, а до тканин – не дуже, а девіз майстерні: «або якісно, або ніяк». Не можеш зробити якісно – не роби. Був надзвичайно хороший порив людей на початках. Вони шили все і вся, але з таких матеріалів і такої якості, що просто хотілося плакати. Тобто, люди шили плитоноски і в той момент, коли ти її вдягаєш, плити падають тобі на пальці. Все стиралося, рвалося за лічені дні. Це був треш.
Я розумію, що людям треба було щось робити. Але, або ти робиш добре, або не роби зовсім. От єдине, що я не навчився виготовляти, то гарні якісні рукавиці. Зараз – мода на безпальцеві. Але я цього не розумію. Рукавиці, на мою думку, мають бути з пальцями. Основні навантаження, удари, порізи йдуть на пальці. Зараз є дуже багато хороших рукавиць, які їх захищають. Пальці – це інструмент. Якщо ти їх вгаратаєш – ти вже не боєць».
Підприємець каже, що у його майстерні вже відшили близько пів тисячі м’яких медичних ношей. Хоча й вони не підходять для транспортування поранених з травмами спини, шиї, але ці травми не настільки поширені. У запакованому вигляді їх можна використовувати як туристичний килимок. Його, в разі потреби, можна швидко розгорнути, а весь інший час використовувати для сидіння.
– Вони кріпляться ззаду на систему «моллі», захищають твої нирки, та твій зад, коли ти їдеш на броні. Тобто – повністю функціональний інструмент, який можна ще додатково використовувати. З ношами нам дуже допомогли друзі з Америки. З того й почалася наша співпраця з Польщею, що українська діаспора з США профінансувала нам матеріали на більш як сто нош, – розповідає Степан.
– Викрійка не проблема?
– Викрійка була в мого кума. Він – бойовий медик з 2014 року. І саме він використовував різні типи м’яких нош і мав досвід.
Крім медичних ношей, майстерня шиє і чимало інших корисних «ґаджетів» для фронту. Це ремінно-плечові системи (РПС) – розгрузки по-народному, різного виду підсумки для різного типу і кількості магазинів, чохли на короби під ПКМ на 100 і на 250 набоїв, по напрямку медицини – ампульниці для бойових медиків, кріплення для турнікетів.
«Основне завдання майстерні в цей час: компенсувати відсутність чогось – будь-чого, що захочуть наші вояки. Все, чого немає зараз, нам дають завдання – ми робимо. З останнього по медицині – ампульниці для бойових медиків, кріплення для турнікетів. Ампульниці – м’які, в них ампули не поб’єш, якщо вона впаде, наприклад. Якщо сядеш, випадково, на неї, може і потовчеш, але не факт», – розповідає чоловік.
Спеціального обліку в майстерні не ведуть, але, кажуть, всіх видів нашили вже по декілька сотень.
«Ми не є спецмайстерня. Так, ми робимо якісні, хороші речі. Але це не наш напрямок. Зараз наша функція – підтримати наших захисників, підтримати великі фірми, які в Україні є. Це – гарні якісні фірми, які займаються військовим спорядженням. Не будемо їх рекламувати, їх і так всі знають. Вони – красунчики. Наше завдання – зараз їх підтримати, щоб вони стали на ноги, розвинули себе і почали лушпашити. Тоді ми скажемо: «Дякуємо» і будемо займатися знову гаманцями. Бо кожен має робити, те, що він вміє», – вважає Степан Цимбалюк.
Власник «Козака» каже, що спілкується із військовими напряму і постійно отримує відгуки військових.
«Постійно йде спілкування. Якщо йде щось специфічне, перед тим, як його випускати і казати: «Вау, беріть, забирайте», ми його закидаємо друзям-бойовим медикам, стрільцям в зоні бойових дій. Вони все це дивляться, тестують. Коли нам кажуть: «Це – гівно, треба інакше». Ми кажемо: «Ок», і переробляємо, а не відстоюємо своє з піною біля рота. Ми робимо це для них, а не для себе. Насамперед, має бути зручно їм, подобатися їм. А те, що нам через їхню «хотілочку» продовжило процес роботи на півтори години, це вже нікого не хвилює».
Спочатку на відшив м’яких ношей організовували збір коштів, каже підприємець. Зараз деякі потреби закривають за рахунок майстерні, а вироби віддають військовим по близькій по собівартості ціні.
– Спочатку ми просили гроші на Фейсбуці. Це ще на ноші. Збір закінчився досить швидко, люди допомогли. Ми за ці гроші відшили дуже багато і повідправляли. В нас була галочка – відправляти тільки на «нуль». Тільки туди, де воно буде використовуватися. І я дуже мріяв, щоб усі ноші так і залишалися піддупниками. Але дзвонили хлопці, що все ж їх використовували і рятували багато «трьохсотих».
– Зараз потрібна фінансова допомога?
– Ні, зараз ще є матеріали. І через те, що ми закупили дешевше матеріали, а ціна на вироби лишилася та сама, ми маємо змогу робити їх і надалі. Поки витягуємо. Свої вироби ми продаємо. Але в дуже багатьох випадках, якщо люди не можуть оплатити, ми йдемо на компроміси. Навіть, відправляємо безплатно. Зараз ми відшиваємо все по вартості, близькій до собівартості. А живемо за рахунок продажу тих шкіряних виробів, що нашили ще до війни.
