Футболіст з Волині Артем Федецький, який грав за ТОП-клуби України, є володарем Кубка УЄФА та був у національній збірній, після початку повномасштабної війни пішов записуватися до лав тероборони Збройних сил України. Нині волонтерить та допомагає українським військовим.
В інтерв’ю Суспільному Артем Федецький розповів про те, як його змінила війна, колег футболістів, допомогу армії і майбутнє українського футболу.
“Я готовий захищати Україну”
– Україна воює дев’ятий рік, сьогоднішня повномасштабна війна якою вона є, чим вона є?
– Вона страшна, в першу чергу, жорстока. Напевно, за всю історію людства можна ще виділити війну в Чечні. Я давно казав: де ступає кирзовий чобіт росіян – там завжди біда, руйнування, там зруйновані долі, будівлі, там смерті, зґвалтування. Це жах. І в цей час у нас в країні, вони не розуміли на кого пішли війною. З однієї сторони дивитися на Бучу, Ірпінь, Гостомель, Сєвєродонецьк, — це страшно, але з іншого боку ми об’єдналися, як ніколи.
– Коли ви пішли до територіально центру комплектування та соціальної підтримки, аби обороняти Україну, що вам там сказали?
– Я готовий захищати Україну. Моє бачення та свою думку я казав. Самі розумієте, мені казали, що я публічна людина, маю можливостей більше, маю свій напрямок, мене знають, поважають, прислухаються до мого слова і сказали: трудися, загорнувши рукава, а якщо виникне різка потреба ми знаємо де ти є і я знаю, де вони.
– У вас є військовий досвід чи стрілецький? Можливо ви якісь навчання час від часу проходите?
– Звісно. Я маю стрілецький досвід. Не один раз їздив із прикордонниками на полігон. Практично зі зброєю знайомий не по телевізору, а тримав у руках і автомат, і снайперську гвинтівку, і кулемет, стріляв із РПГ – досвід є.
– Якою на Вашу думку буде перемога?
Я впевнений, що війна закінчиться нашою перемогою, ми вже перемагаємо. Ми вже перемогли, як нація, як вільний народ, який прагне жити у вільній країні з правом вибору і ми цей вибір показали – це Європа.
Хтось каже, що морально втомився, я відповідаю, щоб тоді поїхали “на передок”, посидіть в окопі, коли “насипає” артилерія, авіація і тоді скажете, що втомилися. Тому треба подякувати нашим військовим та низько їм вклонитися.
“Українці зараз, як мурашки. Всі згуртувались, задля спільної перемоги”
– Від початку повномасштабного вторгнення ви почали волонтерити?
– В основному допомагаю військовим, чим тільки можу: тепловізори, автівка, бронежилети, каски абсолютно все. Зараз ситуація трішки вирівнялася, військові забезпечені, може, звісно, не на всіх напрямках. Але намагаємося разом з друзями, щоб в найгарячіших точках військові були в повній бойовій готовності до захисту нашої землі.
– Особисто для Вас, що означає бути “патріотом”, ви для себе якусь формулу вималювали?
– Патріот це той, хто у скрутний час для нашої країни зробить усе можливе, щоб наблизити нашу перемогу й допомогти тим людям, які цього потребують.
Бути патріотом, — це не кричати Гімн України голосніше за всіх, а бути, коли скрутний час – по максимуму допомогти чим можеш своїй країні по всіх напрямках. Я знаю, що хтось каже, що не військовий. Окей, без питань, адже щоб утримувати, допомагати військовому, то потрібно від 12 до 15 людей, волонтерів, людей. Які допомагають, щоб його повністю обмундирувати. І тому, коли наші хлопці на “нульовці” нас захищають, то вони мають розуміти, що в них є надійний тил.
– Як вважаєте мовне питання нині важливе?
Зараз виходить мовне питання, бо дійсно – не спілкуйся мовою окупанта, а спілкуйся рідною мовою. Я вважаю, що це правильно. Ти переїжджаєш в Італію – вчиш італійську. Ти живеш в Україні – не проблема перейти в спілкуванні на українську з російської. Навіть мій друг Євген Селезньов, він з Макіївки, він переходить та спілкується українською. Так, не все вдається, але шалена повага до нього. Й мені не смішно, що в нього щось не виходить. Навпаки, він каже вибач, може щось не так скажу. Але це все нормально, респект. Тому кожен має зробити вибір. Люди, які хочуть жити в Росії – будь ласка, для вас кордони відкриті, але коли живете в Україні, то не треба українцям диктували свої права. Це аксіома, яку має розуміти кожна людина, яка проживає в Україні.
“Якщо ми втратимо це покоління футболістів, то доведеться починати з нуля”
– Щодо великого футболу, що зараз відбувається? Подейкують, що деякі великі клуби можуть закрити через нестачу фінансування, яка загалом ситуація?
– Шкода, що багато клубів, і та ж луцька “Волинь” призупинили виступи в чемпіонаті України. І ще багато клубів, той же “Агробізнес”. На сході були клуби, які призупинили діяльність. Причини ми розуміємо. З іншого боку, важливо, щоб ми почали чемпіонат. А далі, пройде цей важкий період для України й чемпіонат відродиться.
– Багато футбольних змагань нині призупинені, як це може відзначитися на цьому виді спорту?
– Не тільки футбол. Війна повпливала й на інші галузі. На скільки мені відомо, то 23-го серпня відновиться чемпіонат України. Це плюс, треба його відновлювати, адже, якщо ми втратимо це покоління футболістів, це якщо ще рік пройде, то тоді буде така яма у футболі. Треба буде починати з нуля, починати дитячий футбол. Далі поки юні дозріють до повноліття і знову усе спочатку, як із 91-го року відроджували футбол.
– Мабуть, ви чули таке висловлювання, що “спорт не в політиці”. Що думаєте про це?
Це маячня повна! Зараз немає такої галузі, яка окремо від політки. От, наші співаки, музиканти казали “ми вільні, музика для людей, я політикою не цікавлюсь”. У нас із 2014-го триває війна, а такі, як Лобода живуть собі в Москві, “куралесять” там, дають приватні концентри та потім знімають відео, як плачуть, що війна, а потім летить на Мальту і приймає громадянство Мальти. Ну що це таке?! Це показуха.
От приклад показав Макс Барських, у нього були моменти, але він чітко показав свою позицію: вступив до Збройних Сил України, проходить певні етапи навчання. Певно йому теж сказали: тебе знають, люблять, краще зроби справу в іншому напрямку, допоможи концертами, більше говори про Україну в Європі, треба кричати про це на весь світ. І паралельно проходить навчання у ЗСУ. Тому політика й спорт пересікалися завжди. Футбол чи інший спорт завжди в політиці. Тому треба розуміти кроки, які робиш. Ті гравці, які попереходили в чемпіонат Росії, казали, що їм потрібно сім’ї годувати. Так, самі бідні люди…. А тепер сидять, як криси і мовчать, нічого не говорять. Більш того, багато з них досі не усвідомлюють всього й думають, що спорт не в політиці. А політика й спорт завжди пересікалися.
– У чому ваша суперсила?
– Моя суперсила у тому, що я українець. Іноземці, які бачать мене в Україні не питали чому я такий впевнений в перемозі, вони розуміють й усе бачать на власні очі, наше налаштування. Українців зараз можна порівняти з мурахами, коли йдеш по лісі, як було в дитинстві, десь наступив на мурашник, зруйнував, а вони згуртувалися і відбудували його ще краще. От українці, як мурахи – усі разом. Як би важко не було, але та проклята російська орда повинна зрозуміти, що нас нічого не зламає. Те, що вони роблять біду людям – ще більше нас загартовують.
