З початку повномасштабної агресії росії Волинь прийняла понад 60 тисяч внутрішньо переміщених осіб з інших регіонів. І це тільки офіційні дані, що можуть не враховувати тих, хто не став на облік, – пише Сила правди.
Чимало організацій та фондів з перших днів допомагають їм продуктами, одягом, надають прихисток, психологічну, юридичну та іншу допомогу. Одним із таких центрів що має підтримку на державному рівні став хаб «СпівДія» у Луцьку. Він виник на базі Молодіжного центру Волині та громадської організації «Молодіжна платформа».
Ми поспілкувалися із працівниками та волонтерами хабу про реалії роботи тих, хто допомагає внутрішньо переміщеним на Волині. Цей матеріал підготовлений в рамках проєкту «Медіаграмотність у регіонах України».
Як Молодіжний центр став гуманітарним хабом
Молодіжний центр Волині на Градному Узвозі, 5 у Луцьку вже кілька років є одним головних осередків молодіжного життя міста. Проте з початку повномасштабної війни пріоритети дещо змінилися і він перетворився на пункт збору допомоги для військових та внутрішньо переміщених.
«У Молодіжний центр люди спочатку зносили все для полку «Азов», бо вони розпочали тут робити гуманітарний штаб. Потім вони суто зосередилися на мілітарних речах, а їм люди приносили і памперси, і картоплю, і багато інших «невійськових» речей. Тому ми почали трохи на себе брати ці гуманітарні вантажі», — розповідає координатор хабу Захар Ткачук.
Окрім розподілу гуманітарки, вони витратили власний резерв коштів організації на підтримку захисників:
«У нас був певний запас грошей. Ми мали фонд у «Молодіжній платформі», з якого дофінансовували центр, або збирали на якісь покупки чи підтримку наших працівників. Тому з цих коштів ми почали забезпечувати наших захисників. Почали із місцевої поліції, хто стояв на блокпостах. Потім зосередилися на дронах. За перші дні такої роботи ми скупили все, що могли у Луцьку. Почали шукати в інтернеті, купувати у навколишніх містах. Навіть до Львова їздили за дронами. Крім того купили ще кілька тепловізорів і на цьому наші власні резерви вичерпалися».
Щоб продовжити роботу у цьому напрямку, вони почали шукати додаткових донорів та можливості. Саме тоді розпочала активну роботу державна програма «СпівДія». Початкова ідея була в тому, щоб створити ефективного посередника між тими, хто може допомогти і тими хто потребує. Стаціонарні осередки «СпівДії» розмістили у багатьох молодіжних центрах України, в тому числі і Молодіжному центрі Волині. На сьогодні міжнародні організації забезпечують зарплатою 10 працівників хабу, а також надають різні види гуманітарної допомоги для розподілу. Загалом у хабі працюють 16 людей.
Сама ж робота «СпівДії» поділена на кілька ключових напрямків: гуманітарна допомога, підтримка прихистків, психологічна допомога, підтримка дітей, працевлаштування, юридична допомога. Усі послуги та види допомоги крім юридичної, надають у луцькому хабі. Про них — по порядку.
Як розподіляють гуманітарну допомогу
Станом на липень 2022-го хаб у Луцьку отримує до 50% допомоги через державну програму «СпівДія». Решту надають інші фонди, а також бізнес. Для зберігання її також звертаються до донорів. Наразі складські приміщення їм надає ДП «Волиньстандартметрологія». Тут зберігають продукти, дитяче харчування, засоби гігієни, побутову хімію.
«Присилають допомогу головний офіс «СпівДії», Help Center Ukraine, які мають склади у Польщі. Іноді люди самі нас знаходять і привозять, проте більша частина саме від донорів. Наприклад недавно ми тримали 333 великих продуктових набори від фонду «Відродження». Це великиий набір — один на цілу сім’ю», — розповідає координатор складу Дем’ян Петрик.
Фактично допомога, яка опиняється на складі, прямує із різних країн: на коробках можна побачити прапори Франції та Швеції. Також є чимало продуктів, які приїхали з Іспанії, Португалії, Польщі та інших країн.
Суттєво допомагає у роботі хабу чітка CRM-система, яку налаштували в рамках роботи «СпівДії». CRM — це Customer Relationship Management, тобто управління взаємовідносин з клієнтами. В нашому випадку — із отримувачами допомоги. Щоб отримати посилку, внутрішньо переміщені заходять на центральний сайт «СпівДії» (spivdiia.org.ua). Допомогу надають не всім, лише ВПО. Їхні запити розподіляють у відповідну область, де є хаб.
«Ми отримуємо запит через CRM-систему, шукаємо і збираємо відповідні посилки. Більшість вдається знайти, крім дорогих та рідкісних ліків. Посилки возять автомобілями і віддають із рук в руки, або доставляють «Новою поштою». Люди, які просять допомогу, тепер проводять верифікацію. На жаль, є факти обману. Ромські сім’ї обманювали, деякі люди прикидалися, що вони ВПО. Тому зараз є методи перевірки: людей питають про те що може знати тільки людина, які приїхала, наприклад із Харкова (назви вулиць, районів тощо)», — розповідає Захар Ткачук.
На майбутнє вони також мають ідею соціального магазину, де ВПО за довідкою зможуть прийти та вибрати собі одяг. Для цього шукають приміщення та ресурси. Щоправда, координатор закликає внутрішньо переміщени не розраховувати, що така допомога буде постійно, а починати забезпечувати себе самостійно:
«Цей напрямок актуальний і буде ще актуальний якийсь час. Але я очікую, що це не триватиме вічно. Така допомога піде на спад. Ми не можемо завжди такі об’єми забезпечувати. Є сподівання, що ВПО почнуть шукати роботу, самі щось зароблять, вирощувати продукти на городах. Не можливо таку кількість допомоги постійно забезпечувати».
«Шелтери» або прихистки
Велику кількість внутрішньо переміщених, що прибували на Волинь, розміщували там, де могли: у гуртожитках, комунальних чи навіть офісних приміщеннях. Часто для нормального побуту вони не мали елементарних речей.
«Нам тут пощастило, бо ми змогли отримати підтримку від ПРООН (Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй, — ред.), щоб ми допомогли прихисткам технікою. На початках це була проблема, бо у прихистках для внутрішньо перміщених подекуди була одна пральна машина чи одна газова плита на 100 людей. Гуртожитки часто не були розраховані на таку кількість людей. Я особисто бачив дуже страшні умови», — пригадує Захар Ткачук.
Коли «СпівДія» розпочала допомагати прихистку, їх команда вже мала певний досвід і контакти для такої роботи.
«Зараз регулярно раз на два тижні їздимо у різні прихистки, привозимо продуктові. гігієнічні набори. Паралельно шукаємо інші прихистки. Зазвичай прихисток від 10 людей і більше. У Луцьку це зазвичай на базі гуртожитків і там проживає більше 100 людей. Якщо це прихистки за Луцьком, це зазвичай від 15 осіб. Лише в окремих випадках шелтери великі», — каже координаторка цього напрямку Ніка Міщук.
Вона особисто їздить у такі прихистки, знайомиться, дивиться скільки там людей, дізнається реальні потреби:
«Найчастіше забезпечуємо побутовою хімією. Пральні порошки, миючі засоби, індивідуальні набори. Технікою, меблями вже більш-менш забезпечили. До того ж у нас ще працюють багато організацій із прихистками, наприклад благодійний фонд «Рокада». Загалом у нас близько 10 приватних прихистків та до п’яти «державних». Приватні — в різних місцях: у Луцьку, в Турійську, в Маневицькому районі, на Світязі. Державні переважно — у Луцьку і околицях».
Під час поїздок вони стикаються із різними умовами життя у таких прихистках. За словами Захара Ткачука, все залежить від самих мешканців, а також коменданта:
«Реалії в прихистках різні. В деяких організували прибирання, чергування, люди організували собі побут. На жаль, є і питання стереотипів, певні конфлікти і неприємні історії, які стосуються поведінки внутрішньо переміщених осіб, ставлення їх до нас і до тієї допомоги. Про це також треба говорити. Тобто кожен прихисток відрізняється. Залежить від того, який комендант, яке зібралося середовище».
За їх спостереженнями, внутрішньо переміщених у таких прихистках стає менше. Проте ті, хто лишається, часто не мають куди переїхати, адже могли евакуюватися з мінімальним запасом речей та коштів.
«Глобально більше людей не їдуть. Є навіть певний відтік. Наприклад, було 200 людей у шелтерах, а зараз 150. Ті, хто був із Києва, Чернігова, Харкова, багато повернулися. Я спостерігаю, що залишилися багато людей зі Сходу. Часто ті, кому просто немає куди повертатися. Тому мене дивує, коли таким людям натякають, що пора виселятися. Можливо є люди, які можуть орендувати квартири. Але вони їх орендують із самого початку. А є люди, які змушені були тікати умовно в одній футболці», — розповідає Захар Ткачук.
Окрім гуманітарної допомоги, у луцькому хабі сподіваються на поповнення соціальним працівником, який буде моніторити ситуацію в прихистках, оцінювати соціальні рухи, які там відбуваються, консультувати ВПО.
Психологічна допомога для внутрішньо переміщених
Щоб підтримати їх психологічно нині вже працює напрям психологічної допомоги. За нього відповідає психологиня Марина Іслам. Раніше ми вже спілкувалися із нею про стереотипи щодо ВПО та роботу із їх психологічними особливостями та можливими психологічними травмами. Більше про це читайте у матеріалі.
Важливо, що у рамках «СпівДії» звернутися до психолога можуть не тільки ВПО, але і волиняни, які відчувають таку потребу.
«Якщо в людини є потреба попрацювати із психологом, зважаючи на те, що йде війна, можна скористатися певною кількістю безкоштовних консультацій. Буває що забагато клієнтів, буває що замало. Наприклад, не дуже люди хочуть працювати в групах. Ми думали, що будуть волонтерські групи збиратися рефлексувати, можливо якісь колективи. Але виявилося, що є більший запит на індивідуальні консультації», — каже Захар Ткачук.
Зареєструватися на такі заняття можна на сайті «СпівДії». Для цього потрібно заповнити спеціальну форму.
Окрім садочків: «СпівДія» заради дітей
Один із найновіших напрямків роботи хабу — підтримка дітей. Тут працюють не тільки із внутрішньо переміщеними, але і з іншими пільговими категоріями. Зокрема це діти учасників війни, малозабезпечені тощо. Беруть і частину «звичайних» дітей.
Щоб працювати із ними, в команду взяли чотирьох професійних менторів. А загальну роботу координує досвідчений педагог Андрій Мельник.
«Ми працюємо із дітьми від 5 до 12 років. Вони поділені на три вікові групи. Проєкт розрахований на 9 місяців. Кожен місяць набираємо чотири групи дітей до 15 осіб. Ставку робимо на ВПО та дітей пільгових категорій, чиї батьки беруть участь у бойових діях. У нас співвідношення 60% пільгові, 40% — звичайні», — розповідає Андрій Мельник.
Йдеться про два заняття на тиждень — по 3 години. Їх проводять у кількох напрямках: STEM-освіта, різні досліди, мистецькі заняття, руханки, ігри.
Робота стаціонарного простору для дітей стартувала лише 20 липня, але вже в перший день на занятті була повна група на 15 дітей.
«Особливо це актуально влітку. Зараз багато дитячих таборів не працюють. Можливості в людей значно зменшилися. Податися на програму можна на сторінці «СпівДії», заповнити невелику форму. Ми ці заявки опрацьовуємо, зв’язуємося із батьками та запрошуємо на заняття. Створюємо із кожною групою батьків окремо чат», — каже Андрій Мельник.
Окрім звичайних занять, тут планують дні відкритих дверей. Також раз на місяць планують великий підсумковий захід для дітей, які в програмі, і для тих, хто бажає долучитися.
Як допомагають внутрішньо переміщеним знайти роботу
Ще один новий напрямок — допомога ВПО із працевлаштуванням. Його розпочали лише у липні. У Луцькому хабі за цей напрямок відповідає досвідчена кар’єрна консультантка Надія Герило.
«Наше завдання — скоординувати роботу, знайти допомогти працедавцям знайти працівників, а працівникам — знайти роботу. Також надаємо консультації: як презентувати себе на ринку праці, як підготувати резюме, супровідний лист», — розповідає Надія Герило.
Щоб скористатися також підтримкою, варто також заповнити відповідну заявку на сайті «СпівДія». Це допомагає дізнатися про базовий досвід, навички та побажання шукача роботи.
Щоправда, із цим напрямком наразі не все просто, зізнається координатор хабу Захар Ткачук:
«Моє враження зі сторони, що багато ВПО не хочуть працювати по-справжньому. Вони очікують, що їх далі буде забезпечувати держава або волонтери. Ми будемо, ми не відмовляємося, але чим далі, тим буде гірше. Якщо раніше було умовно 10 банок, тепер можемо дати п’ять. За місяць буде дві. Допомога буде зменшуватися. Нам треба їх переконати, що треба іти на роботу і можливо не на ту, які вони собі десь уявляли, а на будь-яку. Це питання заробітку собі на життя».
