У селі Шельвів Затурцівської громади кількість корів щороку зменшується. І така тенденція спостерігається не тільки тут.
У багатьох волинських селах люди відмовляються від утримання корів, ідеться в сюжеті ТРК «Аверс».
Віктор Сохач – один із небагатьох, хто в Шельвові ще тримає корову. Він пригадує часи, коли в стаді нараховувалося 96 корів. Тепер кожного року поголів’я в селі зменшується.
«Колись у черзі було 96 корів, а тепер – лише 20. Усі продають корів. Якби молоко дорожче було б, то таких питань не виникало би. Зараз літр молока забирають по сім гривень… Як війни не було, то багато людей їздили до Польщі. Зараз багато хто з села пішов на війну. А ми з дітьми якось виживаємо. Трохи тримаємо картоплі та озимої. Картоплі садимо десь до 40 соток», – розповідає Віктор Сохач.
76-річна Калина Войтович свого часу працювала продавцем, завгоспом у садочку і поваром у школі. Нині отримує пенсію – 3400 гривень. Колись жінка тримала три корови, зараз у господарстві – півень, курки та курчата.
«Дітей вивчила, одружила. Ще коли чоловік живий був, синові купили житло в селі, доньці – так само. Ну а менший поїхав у місто. Там купив собі житло. Сам заробив, – говорить Калина Войтович. – Немає вже того здоров’я, щоб тримати господарство… То треба і сіно заготувати, і город обробити. От посіяла пшеницю і думаю, чи вистачить пенсії, аби заплатити за обмолот».
Надія Міщук проживає в сусідньому селі Гранатів. І хоч має 72 роки, до храму їздить на велосипеді. Жінка виховала дев’ятьох дітей, має 14 внуків.
«Я працювала на фермі дояркою. І всі діти зі мною вигляділися на фермі. Усіх з маленького привчила до праці. Усі в мене роботящі. Поки був колгосп, то працювали в колгоспі. Вже хазяйнуємо на своїх землях», – каже Надія Міщук.
Вона має дві корови. Сіно на зиму допомагають заготовляти діти. Аби мати хоч якийсь прибуток із молока, через день рейсовим автобусом їздить продавати його до Луцька.
«Працюємо на землі. Дою корів і в Луцьк на базар молоко через день вожу. Продаю літру молока за 20 гривень, – розповідає Надія Міщук. – Приїдеш і нема де стати на тому базарі. Мучуся… Продавці вже займають мені місце. Сварки, крик… Чому вони не дають нам на дорозі продавати? Муніципали приходять і гонять нас».
Здавати молоко по шість-сім гривень за літр селянам невигідно. До того ж, аби заготовити сіна корові, треба вкласти чимало грошей. Єдиний вихід – брати пляшки з молоком і їхати в місто, щоб продати хоч трохи дорожче. Ну або збувати корову.
Колишній голова колгоспу Володимир Чечервяк зауважує: молочне тваринництво почало занепадати з тих пір, як в області почали приватизовувати молочні підприємства. Нові власники, за його словами, вели несправедливу цінову політику.
Наприклад, колись у Локачинському районі приватне підприємство забирало молоко в людей по 73 копійки. Водночас це ж підприємство в Тернопільській області збирало в людей молоко по дві гривні 10 копійок.
«Стало багато заготівельників, але закупівельні ціни дуже низькі. Я свого часу також тримав корову, навіть дві. У нас у стаді було 96 корів, а зараз – 15… Люди думають: тримати чи ні. Корова – затратна справа. Годувати треба, а збуту немає. Якщо хтось заготує продукцію, як-от сметана, сир, то везе в Луцьку, аби трошки вторгувати. Але до Луцька – 50 кілометрів. Дорога вартує і транспорт не кожен день ходить», – зауважує Володимир Чечервяк.
Зменшення в області поголів’я корів підтверджують дані департаменту агропромислового розвитку Волинської облдержадміністрації. Якщо станом на 1 січня 2021 року в господарствах населення нараховувалося майже 58 тисяч корів, то станом на 1 січня 2022 року – близько 53 тисяч корів.
