Марія 20 років працювала кухарем у школі-інтернаті. Нині, жартуючи каже, готує для дорослих дітей. А сім’я, то її натхнення.
«Мої сини – моя сила. Ми з ними як друзі, можемо годинами відверто говорити на різні теми. Вони мені розповідають, а я їм. Змалечку вчила їх доброти, щирості, людяності. А ще бути сильними у всіх значеннях цього слова і займатися спортом. Зараз розумію, як добре, що вони в мене спортсмени. Це дуже допомагає і фізично, і морально», – розповідає жінка.
Старший син Марії Дмитро до війни 5 років був тренером із кіокушинкай карате. Прикладом брата надихнувся і молодший Михайло. Обоє заснували свій власний спортивний клуб, де навчали дітей. Але у лютому відклали улюблену справу і стали військовими.
«У нас були підписані контракти в резерві частини, де служить мама. 24 лютого зібралися і пішли туди. От і служимо тепер родиною. Мама каже, що від нас нікуди. Куди ми, туди й вона за нами. Дякувати, поки так і є», – розповідає Дмитро.
Тут, у частині, хлопці взяли до рук автомати. Вчилися бойовій підготовці, тактиці. За день доводилося долати десятки кілометрів. І це давалося не важко, адже прийшли вони фізично загартовані.
«Спорт дає силу, фізичну витривалість, вчить дисципліни і самовитримки. На мою думку, кожен хлопець має бути фізично розвиненим. Я не кажу, щоб кожен ставав майстром спорту, але пробігтися і підтягнутися повинен уміти кожен воїн. Під час війни це дуже допомагає. І хоч зараз вільного часу у нас практично немає, ми стараємось самовдосконалюватися: пробігтися, підтягнутися чи повіджиматися», – каже Дмитро.
Попри важку ситуацію в країні, у цій родині максимально підтримують один одного телефонними дзвінками, добрим словом. У розмовах між собою теми війни намагаються не торкатися взагалі. Батько знімає відео і показує город, домашніх улюбленців, розказує «сільські новини» та як проходять будні. І чекає, як після нашої перемоги зможуть нарешті зібратися усією родиною.
«Поз’їжджаємося усі, покличемо рідню і відсвяткуємо. В нас є кабанчик, тато відгодовує його, береже до нашого переможного повернення. Ще трохи, і ця мрія збудеться», – впевнений Михайло.
