Волинь Новини

«Найменше немовля, яке виходили, важило 950 грам», – шацька медичка Емма Пух

Понад 50 років у Шацькій лікарні пропрацювала Емма Пух.

Про таких, як Емма Анатоліївна Пух, кажуть: вони живуть у своїй стихії – медицині. Виваженість у кожному слові, тихий та спокійний голос, врівноваженість, професіоналізм, людяність – це те, що відзначав кожен пацієнт, стикаючись у лікарні з Еммою Анатоліївною, тепер уже – ветераном медичної галузі, пише газета «Новий погляд +».

І хоч у медичне училище дівчина пішла за порадою батьків, а не за внутрішнім покликом серця, проте жодного разу не пошкодувала, що стала медиком.

Народилася у селі Демидівка Жмеринського району Вінницької області. Коли ж батькові-педагогу запропонували роботу у Камінь-Каширському районі, багатодітна сім’я з чотирма дітьми переїхала на Волинь. Уже тут Емма у 1957 році вступила до Камінь-Каширського медичного училища на фельдшера. Із подругою – шачанкою Валентиною Дибалюк, з якою разом вчилися та проживали на квартирі, приїхала на роботу сюди, в озерний Шацький край. Першим місцем роботи 16-річної медички стала Пульмівська амбулаторія, де пропрацювала майже два роки.

«В день тоді доводилось приймати по декілька пологів, адже в той час Пульмо недаремно називали «Китаєм», – пригадує Емма Анатоліївна. – Лише на патронажі в нас перебувало майже 200 діток до року».

У 1962-у молоду спеціалістку перевели працювати у Шацьку районну лікарню, спочатку трудилася в поліклініці медичною сестрою, потім – у терапевтичному відділенні стаціонару. Майже десять років Емма Анатоліївна була акушеркою у пологовому відділенні, приймаючи по декілька пологів в день, доглядаючи за новонародженими немовлятами. Пригадує і те, як довелось виходжувати у кювезі найменше немовля, котре народилося з вагою трохи більше ніж 950 грамів. Виписували ту дівчинку з пологового уже із вагою понад три кілограми!

«Ми мали тоді німецький кювез для немовлят, із підігрівом, освітленням. Тож мали чим і як виходжувати таких недоношених діток», – пригадує пані Емма.

 

З сумом згадує усіх своїх колег-медиків, з якими пліч-о-пліч довелося працювати протягом багатьох років та яких уже нема в живих: лікарів Сергія Мельниченка, Андрія Хомюка, Трояна Марфюка, Івана Рудика, Володимира Нагорчука, Володимира Бондаренка, Семена Горуна, багатьох медичних сестер, серед яких – Марія Величко та багатьох інших.

У 1972 році Емму Анатоліївну знову перевели у поліклініку на роботу в інфекційний кабінет, а у 1988-у – у кабінет рентгенографії.

 

«В кожному відділенні була своя специфіка роботи. У стаціонарі на ті часи перебувало по 30-40 пацієнтів, у відділеннях хірургії та гінекології робили чимало операцій, тому роботи вистачало усім. Але найбільшу відповідальність, звісно, відчувала в пологовому відділенні, бо в більшості пологи доводилось приймати самим, лікарів викликали лише у складних випадках», – розповідає жінка.

У рентгенкабінеті особливо багато роботи було у період, коли розпочинались профогляди працівників освіти, громадського харчування, колгоспів. Одних лише флюорограм робили понад пів сотні в день.

 

Емма Анатоліївна, маючи за плечима 46 років медичного стажу та практично з двома записами у трудовій книжці про два місця роботи, вийшла на заслужений відпочинок у 2006-у, передавши всі «рентгенівські» справи молодій спеціалістці Світлані Солопі.

Вдома зайнялася улюбленою справою – вирощуванням квітів та доглядом за ними, городництвом. Любить ходити в ліс, бо вважає це найкращим відпочинком для душі. Відрадою та гордістю жінки є діти та внуки, правнук, котрі часто, як тільки випадає нагода, навідуються до улюбленої бабусі.

У день свята Емма Анатоліївна зичить своїм колегам – ветеранам медичної галузі, теперішнім медикам найперше здоров’я, щоб у їхніх серцях не згасало бажання допомагати людям, а робота завжди була в радість. А ще мріє про те, щоб закінчилася війна, а медики, котрі рятують життя на фронті, змогли повернутися та рятувати життя людей у мирній країні.