Новини

Чи має значення назва вулиць? – Ірина Констанкевич

На своїй сторінці у соціальній мережі “Фейсбук” українська політикиня Ірина Констанкевич підняла тему, яка стосується перейменування вулиць. Висловила свою думку про те, що назва має значення. Детальніше у пості.

“НАЗВА МАЄ ЗНАЧЕННЯ: ЧОМУ ПОТРІБНО ПЕРЕЙМЕНОВУВАТИ ВУЛИЦІ?
Україна і тоталітарна росія, небезпеки такого сусідства. Про україноненависництво в імперській свідомості росіян, про перейменування вулиць та переосмислення культурного спадку говорили в ефірі 12 каналу.
Мова як фактор національної самоідентифікації. Мовна дискримінація, історія питання: Валуєвський циркуляр, Емський указ, сталінська русифікація, Розстріляне відродження, дисидентський рух….. Усе, що нас не вбиває – робить сильнішими.
На етапі політичного, історичного, культурного переосмислення «хто ми» та куди нам рухатись, категорично потрібно позбутися символів минулої тоталітарної епохи. Роботи у цьому напрямку чимало. Розпочали із демонтування пам‘ятників та перейменування вулиць. Адже це маркери присутності «чужої» (імперської ) культури.
Перейменовувати вулиці треба, бо це невід’ємна складова творення власної моделі колективної пам’яті. Адже топонімічні назви несуть ідеологічні та соціокультурні смисли. Україні не потрібні «чужі» назви, які маркують присутність «чужої» культури країни-агресора. Ми маємо утверджувати своє. До прикладу, в Україні налічується понад 100 памʼятників й вулиць російському поету Пушкіну. Що зробив визначальне для українства цей російський поет?! Ведуться дискусії й про демонтаж пам’ятника Булгаков на Андріївському узвозі в Києві. Учені уже сказали своє слово, про його послідовне українофобство. Усе це можна побачити в його романі «Біла гвардія» чи п’єсі «Дні Турбіних». Зневага і приниження українців на поверхні.
Навіщо нам стільки пушкіних і булгакових, лермонтових і паустовських..? Ми маємо власну потужну українську культуру , сотні гідних для вшанування постатей і «чужої» російської культури країни-агресора нам не потрібно. Ми маємо гідних українців, якими пишаємось і про яких потрібно говорити” – пише Ірина Констанкевич.