Командир одного з підрозділів Князівської бригади Олександр розповів, як їх приймає місцеве насення Миколаївщині та Херсонщині та подякував усім, хто допомагає.
Здається, в ньому самому навіть не вічний двигун, а незгасимий вогонь, який запалює нестримною енергетикою всіх навкруги, і не дає самому Сашкові довго встояти на одному місці. Олександр воював на Луганщині у 2016, повідомляють у фейсбуці бригади.
“Упродовж 6 років, щорічно, я до Великодня завантажував машину пасками і віз їх на Схід, хлопцям на передову. Тепер це робить хтось інший, і паски цьогоріч на фронт везуть уже мені”, – розповідає Сашко.
Віднедавна Олександр, тричі депутат обласної ради і викладач журналістики в одному з університетів України, заступник голови ОТГ.
“Взагалі, я класичний середньостатистичний бандерівець. Тож, коли розпочалася велика війна, зробив все від мене залежне для того, аби убезпечити «рідну» громаду, і пішов на фронт. У військкоматі мені сказали прямо: «якщо хочеш реально воювати, справжнього чоловічого драйву (чоловікам іноді, знаєте, хочеться такого), то тобі в 14-ку.»
Я не вагався. І все, на що розраховував, отримав сповна… Бачте, днями ми звільнили певну територію і закріпилися там, знищили ворожий танк, – на цих словах в Олександра загоряються очі, – і таки добряче дошкулили оркам: дві «крайні» ночі для нас були дуже нелегкими… Знаєте, я зараз з вами розмовляю, весь такий на куражі, веселий. І повірте, я справді щасливий. Бо я живий, бачу сонце, поряд зі мною люди, за яких я відповідаю, живі і здорові.
Тут взагалі йде шалена переоцінка цінностей: я небідна людина, маю свій бізнес, та якщо раніше мріяв про якесь нове «модне» авто чи відпочинок на Мальдівах, то тепер мрію просто прокидатися вранці, радіти новому дню, знати, що в усіх, хто мені дорогий, все добре, а вороги – мертві”, – розповідає воїн.
За максимально короткий час Олександру вдалося заробити авторитет у колективі, вести за собою людей, і переносному сенсі, і в найпрямішому, – в бій.
Сам він каже, багато вчиться у кадрових військових, бойових командирів. А ще дуже допомагає його, Сашка, неймовірна енергетика.
“Знаєте, після того, як хлопці побачили фото з Бучі, з Ірпеня, вони хочуть шматувати ворога зубами… Я більш, ніж розділяю їхнє бажання.
Але як командир, мушу думати не тільки про те, аби задовольнити справедливу жагу крові мокшанських тварюк, з кожної фронтової ситуації витиснути максимум, але й про те, аби всі наші воїни лишилися живі і неушкоджені. Бо це в Московії «бабы еще нарожают», а ми переживаємо за кожного бійця, за кожне українське серце.
А ще дуже важливо для нас, аби не постраждало цивільне населення там, де ми воюємо. Навіть на війні ми – люди, ми не орки, ми захищаємо свій народ. А підтримка народу допомагає нам вистояти і перемогти на полі бою.
Попереду в Олександра купа справ і планів, на фронті і в цивільному житті. Та найперші з них – скуштувати фронтової паски на Великдень, і Перемога!
