Зараз дуже добре видно, що багато подій останнього місяця вишиковуються в якийсь логічний для Білорусі ланцюжок. Головними я тут назвав би наступні (а вже з них буде видно, що, в принципі, відбувається).
Гарантії безпеки – від кого?
Згадаймо нещодавно прозвучали вимоги обов’язково включити Білорусь у переговорний процес між Росією та Україною.
Мотивом до цього виступу може бути як бажання знову набути міжнародної політичної суб’єктності, так і надиктована воля Росії для того, щоб включити Мінськ до пулу гарантів України, як свого пішака.
Однак важливим штрихом є те, що ці вимоги були розшифровані як необхідність отримати гарантії безпеки. Які – не уточнювалося, і тут є низка запитань.
Від Заходу? Так це російська ядерна парасолька – чи ми не довіряємо Росії. Від України? Так тут те саме. Або, все ж таки, від Росії – на український зразок.
Лист Макея
Ще одним цікавим моментом, звичайно ж, є опублікований нещодавно лист Макея лідерам Євросоюзу з пропозицією розпочати діалог, тобто “перевернути сторінку”.
Показово ось що. ЄС лист проігнорував, що доводить публікація цього листа без жодної відповіді.
Буквально цього тижня ми побачили, як після деякого умовного та відносного затишшя на тлі війни у Білорусі відновився тиск на громадянське суспільство (його залишки) – масові затримання профспілкових активістів.
Якщо дивитися на ці події в послідовності, їх можна сприймати як спробу у відносинах з Європою повернутися в стару, хай і проблемну, але зрозумілу рамку: ми торгуємося з вами з звичних питань – демократія, політв’язні. Рідна колія.
Звідки на Білорусь готувався напад (с)
Ну і, нарешті, коротко про останнє, як кажуть американці та англійці: the last but not least. Злив українською розвідкою копії документа про передбачуване вторгнення Росії до Білорусі на тлі протестів 2020 року.
Бачив кілька версій, де бенефіціарами від цього називається сама Україна, нібито внесенням розладу між Мінськом та Москвою, у чомусь Росія та Білорусь. На мій погляд, відверті ляпи та загальний контекст говорять швидше про таке.
Висновки з цієї низки подій дуже прості. Закулісно та інформаційно Мінськ зараз робить якщо не все можливе, то дуже багато для того, щоб дистанціюватися, відмежуватися від Росії.
Продемонструвати, що грав не свою гру і не з власної волі, а під дуже неприємними перспективами. Що з слабшання позицій Росії у конфлікті готовий до різного виду діалогів, насамперед пропонуючи, цього разу Європі та Заходу, головний козир і товар – свою незалежність і державність, її збереження. За допомогою, головним чином економічної, звичайно ж, від того самого Заходу, хоча б у вигляді якщо не скасування, то не посилення санкційного тиску.
