Центр надання гуманітарної допомоги внутрішньо переміщеним особам працює в Шацьку з перших днів війни. Потреба в його створенні виникла, як тільки до селища почали їхати люди з регіонів, що постраждали від ворожих ракетних та авіаударів.
На заклик допомогти спершу відгукнулися мешканці громади – для тих, хто потребував, почали приносити продукти, одяг, взуття, подушки, ковдри, постільну білизну тощо. До нової реальності швидко адаптувалися і друзі з іноземних держав: Польщі, Німеччини, Австрії, Франції, Італії, Бельгії, організовуючи в своїх містах збір необхідного і відправляючи все в Україну.
Сьогодні вимушеним переселенцям пропонують в центрі одяг, взуття, засоби гігієни (шампунь, мило, зубну пасту, туалетний папір, паперові і вологі серветки, памперси, прокладки), дитячі іграшки, милиці для людей з травмами чи інвалідністю, харчові продукти, дитячі суміші і каші, мінеральну воду та багато іншого.
…20 квітня біля приміщення центру з самого ранку було людяно. Більшість сподівалася отримати продуктові набори, інші – попросити корм для тварин, взяти набір засобів гігієни або підібрати одяг для себе і рідних. «Холодно у вас!» – промовляли до волонтерів переселенці, стоячи в багатометровій черзі при температурі повітря +5.
Центр працює щоденно, в будні – з 9:00 до 16:00, у вихідні – з 9:00 до 13:00. Розвантажують привезені речі і продукти, сортують, формують набори, реєструють переселенців і видають їм допомогу до десятка працівниць Територіального центру надання соціальних послуг Шацької селищної ради. В приміщенні дуже холодно, тому жінки здебільшого одягнені в дві куртки кожна. Кажуть, що звикли працювати при низькій температурі: «Вже і не відчуваємо холоду, бо постійно в русі!».
Коли волонтери починають записувати адреси переселенців: Краматорськ, Харків, Сватове, Маріуполь, Бородянка, стає моторошно від однієї думки про те, що окупанти зробили з цими красивими містами.
…Перед входом у центр – багато літніх людей, молодих жінок, маленьких дітей. Всі терпляче стоять, чекають своєї черги. Біженці особливо уважні до молодих мам з дітьми – їх пускають до приміщення поза чергою. А от допомогти жінкам носити вантаж з буса, який привіз «гуманітарку» (а це досить великі і важкі ящики!), чоловіки-переселенці не поспішають. Волонтерки усміхаються – і до цього їм не звикати.
«Не дивуйтеся! Вчора всіх просили прийти на толоку, щоб навести лад біля озера Світязь, то з переселенців тільки я з дитиною долучилися», – обурюється вголос молодий чоловік.
Сьогодні продуктових наборів, які видають одній сім’ї раз у тиждень, сформували небагато, тому працівниці переживали, що люди вистоять у черзі, згають час і підуть додому ні з чим. Але, на щастя, саме прибув транспорт з Польщі з продуктами та необхідними речами (вдячність полякам і волонтерам Геннадію Лукашуку та Василю Янчуку). Жінки самотужки його розвантажили, оперативно сформували продуктові набори і вже стали веселіше споглядати на довжелезну чергу: слава Богу, тепер всім вистачить!
До речі, сім’ям, де є маленькі діти, цього дня клали в пакунок ще й молоко і солодощі. Малеча в залі вибирала собі м’які іграшки, книжечки, розмальовки і виходила з центру зі щасливими усмішками. Одні переселенці дякували за дитячий візок, інші – за ходунки для 9-місячного маляти (місцевий житель щойно їх приніс, як буквально за годину знайшовся новий власник!). Люди похилого віку вибирали милиці. Багато земляків втекли від війни в Шацьку громаду разом зі своїми домашніми улюбленцями – для котів і собак у центрі теж знаходилися ласощі – консерви і сухий корм.
Як би волонтерки центру не намагалися догодити усім, хто до них звертається, все одно є незадоволені. Вимушена переселенка Ольга, котра декілька разів брала в Шацьку продукти, обурювалася в соцмережі, що їй і її сім’ї цього мало: «Волонтери стверджують, що на Волинь відправляють хорошу гуманітарну допомогу, але до нас майже нічого не доходить. Чому ви не даєте нам шансу вижити?!».
Чоловік з внутрішньо переміщених осіб 20 квітня на очах у журналістки Район.Шацьк просто вимагав у працівниць Терцентру видати йому не один, а два набори продуктів, бо для п’яти людей одного не вистачить. Йому вказували на десятки людей у черзі, котрим через такого, як він, може взагалі нічого не дістатися, але той вперто наполягав на своєму.
«Ми хочемо, щоб кожен пішов з нашого центру з продуктами, тому не можемо їх роздавати понад норму. Гуманітарної допомоги зараз надходить менше, як у перший місяць війни, частина їстівних запасів використовується для харчування військових, які перебувають на території громади. Повірте, ми робимо все можливе, щоб люди йшли від нас задоволеними. Ми видавали харчі навіть переселенцям, які знайшли прихисток від війни в сусідній громаді (вони зумисне приїжджали по них до Шацька!), бо там, з їхніх слів, взагалі нічого немає. Хоча в нашій громаді внутрішньо переміщених осіб – понад тисяча. Але після деяких відгуків у нас просто опускаються руки», – розповідають волонтерки.
Втім, вони продовжують працювати, бо вдячних слів чують набагато більше, як поганих. Жінка з двома маленькими дітьми, яка приїхала до Шацька з Харкова, вдруге прийшла до центру по допомогу:
«Ми, звичайно, маємо кошти, щоб придбати найнеобхідніше. Але у вашому центрі щоразу знаходимо хорошу підтримку. Сьогодні знову отримала набір продуктів, молоко, вибрала одяг для себе і дітей. Фрукти, овочі купуємо самі. За все дякую!»
Коли декілька сотень людей скажуть за день просте «дякую», у трудівниць центру виростають крила, і наступного дня, відігрівшись і заспокоївшись після почутого й побаченого, вони знову приходять на свій пост. Щоб допомагати нужденним, дарувати їм надію і наближати перемогу.
