17 березня близько 11:00 Юра Нечипоренко і його батько Руслан їхали велосипедами до Бучанської міськради, де роздавали гуманітарну допомогу. Електрики, газу й води у місті не було, а предмети першої необхідності – у дефіциті.
Про це пише BBC Україна.
Бучу одну з перших захопили російські війська, що рухалися у бік Києва.
Юра з батьком сподівались отримати ліки та їжу. На вулиці Тарасівській їх, за словами хлопчика, зупинив російський солдат. Вони одразу ж підняли руки.
У телефонній розмові з BBC 14-річний хлопчик розповів, що було далі.
«Ми сказали їм, що не маємо зброї», – згадує він.
«Тато повернув голову в мій бік, і його застрелили… Йому двічі вистрілили в груди, прямо в серце. Потім він упав».
Тоді, за словами підлітка, солдат вистрілив йому в ліву руку, і він також упав. Коли лежав на землі, в нього знову вистрілили, цього разу у передпліччя.
«Я лежав на животі й не бачив, що відбувається довкола. Солдат знову вистрілив, цілячись йому в голову. [Але] куля пройшла через капюшон», – згадує Юра.
Юра каже, що у голову батька також ще раз вистрілили. Але Руслан вже був мертвий.
Хлопчик ще деякий час лежав на землі, потім підняв голову, побачив, що нікого немає, і щосили побіг.
ВВС не проводила незалежну перевірку історії Юри, але її деталі випливають у міру того, як з’являється все більше свідчень звірств російських військових під час їхнього перебування в Бучі та в інших містах на північ від Києва.
На вулицях Бучі було багато вбитих. В одних куля увійшла у скроню. В інших були зв’язані руки чи ноги. Деяких переїхали танки.
Багато тіл знайшли на вулиці Яблонської, лише за 2 км від місця, де вбили Руслана Нечипоренка.
Мама Юри Алла розповіла ВВС, що хотіла піти до чоловіка після того, як син повернувся додому й розповів, що трапилося. Вона думала, що Юра помилився, а Руслан поранений і потребує медичної допомоги.
«Син благав мене не робити цього, – згадує Алла. – Казав, що й мене вб’ють».
Її зупинили сусіди.
«[Вони] сказали мені не йти далі, пояснили, що росіяни вбивають усіх на підконтрольних їм територіях».
Наступного ранку Алла покликала на допомогу маму. Одягнувши білі шалики, вони попрямували до місця розстрілу Руслана. Аллина мама поговорила з російськими солдатами, і їм вдалося забрати його тіло.
Фото частково закритого тіла, зроблене Аллою й передане ВВС, схоже, підтверджує свідчення Юри. На фото видно вогнепальне поранення у лівій половині грудної клітини, поруч із серцем.
Руслан працював адвокатом, йому було 49 років. За словами Алли, він був «соціально активним».
«Не міг просто сидіти у сховищі. Волонтерив, допомагав людям».
Руслана Нечипоренка поховали у дворі власного будинку. Юра впевнений, що солдат, який застрелив його батька, належав до російських сил. На ньому була темно-зелена форма, типова для російської армії.
«Я бачив, що на його бронежилеті російською мовою було написано «Росія», – каже хлопчик.
«Ми не становили загрози для військових, ми були цивільними й одягнули білі шалики, щоб показати це, – каже Юра. – Це дуже безглуздо».
