Стикнувшись зі стіною “пекельних” фінансових санкцій, Росія почала гарячково шукати, як призупинити своє фінансово-економічне удушення. Я вже писав про їхні дії, і чому вони не зарадять ситуації.
Перші наслідки ми вже бачимо: рубль лише офіційно обвалився на 40% і підтримується з останніх сил, спричинивши масову паніку у населення, великі міжнародні компанії повально виходять з Росії.
Активи агресора на закордонних торгових майданчиках цінуються близько нуля і масово викидаються з індексів.
Всередині країни вже тиждень не відкриваються біржові торги, щоб не показувати реальний стан справ, великі експортери російської нафти так і не змогли продати жодної партії, не говорячи уже про фактичну неможливість для росіян здійснювати оплати за інші товари і послуги.
Запасу міцності вистачить ненадовго.
В умах російської влади є образ доброго Китаю, який їх врятує. Та чи так це?
Розберемо по пунктах, які мрії щодо співпраці з Китаєм існують в держави-агресора, і чому вони не справдяться.
Фінансова сфера
Щодо можливості переходу Росії на альтернативні системи передачі фінансових повідомлень.
Просто для порівняння: Swift — 11 тис. клієнтів по світу, а російська система-аналог СПФС – 400 клієнтів по всьому світу, включаючи Росію і другорядні країни-сателіти.
Очевидно, що ті рідкісні німецькі чи французькі клієнти навіть за наявного підключення не користуватимуться цим каналом.
Китайська система-аналог CIPS має 1300 клієнтів. І навіть при цьому на неї припадає всього 3% від обсягу світових операцій.
Тобто єдиний умоглядний варіант (віддалений у часі) – китайська система CIPS поглине російську СПФС і поставить Росію в повну залежність від Китаю з точки зору здійснення платежів.
Наразі існує лише один російський банк, який може здійснювати операції з Китаєм через сервіс-бюро Промислово-торгового банку Китаю (ІСВС), одного з найбільших банків КНР.
Такий бажаний для росіян сценарій як підключення додаткових російських банків до CIPS, а китайських – до СПФС (як варіант, через сервіс-бюро ICBC) для забезпечення платежів – насправді не є можливим.
За останньою інформацією, ICBC і Банк Китаю вже відмовили в фінансуванні експортних операцій з постачання російської сировини. Ці самі банки рекомендували держкомпаніям призупинити закупівлю російського вугілля.
Ще фантастичнішим виглядає сценарій використання можливостей системи внутрішнього валютного клірингу Китаю для обслуговування платежів у валюті третіх країн.
Китай не захоче нариватися на вторинні фінансові санкції, бо він надто інтегрований у світову економіку і, як завжди, — “за діалог” та повернення до стану, коли з Росією можна буде працювати легально.
На тлі клінічної смерті російського фондового і валютного ринків майже навіженою виглядає ідея про створення пулу ліквідності в рублях і юанях між Московською біржею і Китайською валютною біржею (CFETS).
Те саме можна сказати про відкриття кореспондентських рахунків з російськими санкційними банками, адже Китай дуже обережний з точки зору роботи з такими контрагентами.
Росіяни мріють про розширення розрахунків у національних валютах та інтеграції фінансових ринків.
Китайський ринок неспівмірно великий для російського: його капіталізація становить близько 13,3 трлн дол. США, тоді як російського станом на 2020 рік – близько 0,7 трлн. дол.
Це різниця приблизно в 20 разів, а після обвалу російського фондового ринку він досягає максимум 3-4% від китайської біржової капіталізації. Логічне питання: навіщо Китаю такі ризики?
Загальна економічна співпраця
Без можливості виходу на зовнішні ринки Росія бачить примарну можливість створення на території Китаю спільних підприємств для виробництва продукції з метою експорту на ринки третіх країн.
Напевно, хочуть будувати “лади каліни” і продавати їх від китайського імені. Геніальний план.
Росія сподівається, що раз торгівля із Заходом зупинилася, то можна спробувати закуповувати через китайські посередницькі компанії ті види продукції, які виробляють в країнах, що ввели експортні санкції проти Росії. Очевидно, що Китай ні за що на це не піде.
Як одна з ідей звучить проєкт щодо спільної розробки крупного літака на замовлення китайської сторони з постачанням Росією двигунів та інших комплектуючих, доступ до яких для Китаю обмежено на міжнародному ринку.
Насправді розробка літака є дуже тривалою і дорогою затією. Це відомо з проєктів Boeing і Airbus. Тому це точно не на часі.
Інвестиційна сфера
Найімовірнішим виглядає будівництво газопроводу “Союз Восток” через територію Монголії. Проєкт знаходиться у зародковому стані: до потенційної реалізації – як до неба, або як до Піднебесної.
В невизначеній перспективі йдеться також про стимулювання взаємних інвестицій у сфері інформаційно-телекомунікаційних технологій на території обох країн.
Сюди ж належать розмови про розробку відкритих операційних систем, мобільної “суперзахищеної” операційної системи “Аврора” та мікропроцесорних архітектур для зменшення залежності КНР і РФ від дій третіх країн.
Повернусь до тези про неспівмірність капіталізації Росії і Китаю. Російські потенційні інвестиції – це крапля в морі для Китаю, але їхня токсичність може зіпсувати “бочку меду”.
У той же час для самої Росії китайські гроші, як і чіпи, дуже бажані – Китай це чудово розуміє. А те, що Росія вже багато разів проявила себе “геніальним” розробником як смартфонів, так і інших високотехнологічних продуктів, напевно, відомо не лише в Піднебесній, а й за межами Сонячної системи.
Росія марить про стимулювання високотехнологічного виробництва китайських компаній на своїй території.
В переліку облюбованих Росією китайських компаній – виробник чіпів Semiconductor Manufacturing International Corporation (капіталізація 30 млрд дол. США), виробник медичного обладнання Mindray (капіталізація 64 млрд дол. США) та інші компанії, потужно інтегровані у світову торгівлю.
Але банки не просто так відмовляють у співпраці з Росією. За таких обставин інвестувати у фізичні активи – це ще більше наражатися на ризик взяття в заручники бізнесу країною-терористом.
Жодної переваги у витратах, якості або виходу на ринки Китай не отримує. Натомість ризики шалені. Відтак питання: для чого це Китаю?
Сировинна співпраця
Ось тут Росії начебто є де розгулятися. На перший погляд. Але якщо придивитися, то не дуже. Про які групи товарів ідеться:
- газ, якого вже постачається 10 млрд м.к.
- вугілля, якого вже постачається близько 60 млн тонн.
- сою, постачання якої передбачається наростити з 1 млн до 3,5 млн тонн. Навіть якщо припустити, що це трапиться в трирічній перспективі, то принесе Росії юанів на суму еквівалентну 1,5 млрд дол. США. Не так і багато як для зруйнованої економіки;
- птицю, свинину, баранину;
- рослинні олії;
- морожену рибу.
Китай не стане партнером з підтримання фінансової системи Росії. Так само він не буде в обхід санкцій підтримувати російську економіку. Це надто токсично для Китаю і не надає йому жодних фактичних переваг.
Інвестиції до Росії є більшою загрозою для Китаю, ніж їхня відсутність. У той же час росіянам немає чого інвестувати в Китай.
Перспективи китайсько-російської співпраці у високотехнологічних сферах є сміховинними.
Росія вже й так постачає 30-50% своєї сировинної продукції до Китаю, зростати далі не так просто. Сировина – це єдине, що цікавить Китай в економічних відносинах з Росією.
Очевидно, що в ситуації міжнародної ізоляції РФ продовжить просідати ціна на всі групи російських товарів. Більше того, Китай не поспішатиме купувати “токсичну” продукцію, а це ще більше вдарить по ціні, попри зростання цін на міжнародних ринках продовольства та енергоносіїв. Нарощувати об’єми за таких умов для Росії далеко не вигідно.
Зате сам Китай був би не проти сформувати з Росією зону вільної торгівлі. Для Росії створення ЗВТ з Китаєм – дуже небажаний варіант, оскільки у випадку відміни ввізних мит потенційні втрати російського бюджету можуть сягнути 10-11 млрд дол. США.
Китай готовий отримувати від Росії дешеві енергоресурси та с/г продукцію і натомість продавати свої товари. Без жодних спільних підприємств. Без жодних сентиментів. Тому Росії точно не допоможе жалібно дивитися в сторону Китаю. Краще готуватися до дефолту.
