Як стало відомо, син Героя Небесної Сотні з Чернівців Олександра Щербанюка Даниїл також пішов боронити Україну. Вже на другий день після початку повномасштабної війни 23-річний юнак записався до лав тероборони.
Про це йдеться у публікації “Молодого буковинця” від 31 березня, пише molbuk.ua.
Мати Даниїла, пані Наталія Щербанюк, зізнається: її переповнюють почуття як хвилювання, так і гордості за сина. Втримувати його практично не намагалася, бо розуміла, що це не допоможе.
“Це Сашко номер два”
“Все одно він би мене не послухав, якби я намагалася його переконати. Звичайно, прошу, щоби був розсудливим та обережним, зберігав холодний розум… Знаєте, Даник не говорив якихось пафосних високопарних слів на кшталт “це мій обов’язок” абощо. Він просто сказав, що хоче бути зараз на війні, бо саме там зараз його місце. А ще пояснив: “Матусю, я тебе дуже сильно люблю і розумію, що ти за мене хвилюєшся. Але сидіти біля тебе не буду і ти мене не втримаєш”, – розповідає пані Наталія. – Точно такі ж слова колись мені сказав Сашко, мій чоловік, перед початком подій на Майдані. А Даник – це просто Сашко номер два. З часом він стає все більше схожим на батька – і рисами характеру, і поведінкою, і зовні… Він наче тихий, спокійний, але зі стержнем”.“Звичайно, така мужня поведінка сина тішить моє серце, хоча воно й стискається від страху, – каже жінка. – Коли знайомі запитують, де Даник і чують відповідь, то захоплюються: “Ви виховали справжнього чоловіка”. Справді, я відчуваю гордість за сина”.
Наталія Щербанюк згадує, як багато років тому син казав, що хоче стати льотчиком. Але родина відмовила його вступати до військового училища.“Можливо, зараз він таким чином хоче реалізувати своє нездійснене бажання”, – припускає жінка.
Коли 24 лютого російські війська вторглися в Україну, Даниїл довго не роздумував. Уже на другий день, щойно оголосили мобілізацію, він пішов до військкомату і записався до тероборони.
“Я спочатку гадала, що син не піде, бо він себе не дуже добре почував, простудився, мав температуру, – каже пані Наталія. – Але він таки пішов, записався, потім прибіг додому переодягнутися, зібрав речі і пішов. Звичайно, я почала хвилюватися, як будь-яка мама. – А тут на мене ще накотилися спогади про чоловіка… З’явилося не те що навіть хвилювання, а щось більше схоже до страху. Я дуже боялася втратити ще й сина…”
