Відтак, бабуся з села Веселе Луцького району своїми струдженими руками місить хліб і пече рум’яні запашні хлібини на продовольчий потяг бійцям, що боронять нас від російського окупанта, передає Високий Замок.
Ольга Феодосіївна Подвернюк народилася під час Другої світової війни. А осиротіла за рік після її завершення. Мама померла зовсім молодою, а тато залишився сам з п’ятьма дітками на руках. Олі тоді було шість.
“Федось почув, що в сусідніх Буянях залишилася молода вдова Марта та й став переказувати людям, щоб приходила до нього жити, бо ж дітям треба матері”, – розповідає односельчанка Ольги Феодосіївни Оксана.
“Одного дня вона прийшла. Переступила поріг хати, бачить, що дітки маленькі самі вдома, а батько в колгоспі на днювці. Поплакала та й стала питати, чи мають муку. Діти показали, й Марта взялася місити хліб.
Подіставала буханці з печі й хотіла вертатись додому, а менші як ухопились за спідницю: «Мамо, не йди!» Перевіз Федось Марту до себе, й з тієї пори вона стала для дітей мамою найдобрішою і найчуйнішою.
Сама ж вона в молодості трудилась кухарем у дитячому садочку. Жодне свято в селі не проходило без її смачнезних пирогів чи печива. Хоч не завжди самій солодко було. Рвалось її материнське серце, коли сина ждала з Афгану. А потім, коли ховала його вже в мирний час.
Та трагедія не зчерствила її душі. І сьогодні, коли кожен старається допомогти українському війську, чим може, бабця Оля пригадала той рецепт мами Марти духмяного хліба, який врятував їхню родину після війни. Згодилася й старенька піч – молоді господині вже таких не мають, бо порозкидали, аби не займали багато місця. Прокидається бабуся Оля рано, палить піч, муку сіє і місить. Дай їй, Боже, здоров’я!
“Буду пекти, скільки треба, щоб була перемога, – каже Ольга Феодосіївна і знову стає до тіста. – Для тих хлопців, що боронять нашу країну, пектиму хліб, скільки зможу!
