Йому було 52 роки. Це був мужній воїн і щирий українець, який любив Україну
Невеличке село Житнівка на Камінь-Каширщині, оточене кругом лісами, нічим не відрізняється від інших. Тут живуть працелюбні і щирі люди, які можуть запросити і пригостити тих, хто приїде до них з добрими намірами.
Серед них живе й родина Антоніни Михайлівни Смітюх, в якій народилося 7 дітей. Змалку батьки прищеплювали їм любов до праці, доброти, відповідальності, своєї країни, – розповідається на сторінках газети «Полісся».
Навчаючись у Боровненській середній школі, діти виявили гарні здібності до знань. Але найяскравіше серед чотирьох синів виділявся русявочубий Сергій. Ще тоді вчителі помітили в ньому хороші лідерські якості: щирість, надійність, сміливість, вміння прийти на допомогу іншим. Любив спорт, історію, неодноразово брав участь не тільки в районних військово-спортивних змаганнях, а й обласних. Мріяв бути військовим. Служив у Збройних силах України.
Після закінчення Харківської юридичної академії був направлений на роботу до Ковельського відділу поліції, слідчим. Одружився. Мав двох доньок. Близько тридцяти років виконував свої обов’язки чесно й добросовісно. Звання полковника — свідчення сумлінності і вірності присязі.
Вперше потрапив до лав захисників України ще у 2014 році. Пішов на війну, жорстоку і несправедливу. Не ховався, бо був не тої вдачі. Вперто і надійно боронив нашу землю під Донецьком від російських окупантів.
Війна, яку російський агресор розпочав 24 лютого, застала нашого полковника Сергія Олексійовича Смітюха за кордоном, у Німеччині. Він, не роздумуючи, повернувся на Батьківщину. 28 лютого був уже у військкоматі.
Доленосна струна Сергія Олексійовича обірвалася внаслідок ворожого артилерійського обстрілу під час виконання бойового завдання 11 березня під Волновахою. Йому було 52 роки. Це був мужній воїн і щирий українець, який любив, спішив жити у вільній Україні і загинув задля її незалежності й добробуту. Він був прекрасним батьком, чоловіком, сином, братом, прикладом для молодого покоління.
