У них з татом на одязі були білі пов’язки, однак російському окупанту було байдуже.
На очах 14-річного Юри Нечипоренка російський військовий розстріляв його батька. Хлопчика окупант поранив, однак Юра зміг утекти. Разом з братами і мамою вони вибралися з Бучі. Родина хотіла б, що про воєнні злочини, які коять російські військові, знав увесь світ. А в генеральній прокуратурі створили платформу, де збирається уся інформація та докази злочинів Росії проти цивільного населення.
Юрі 14. Їх багатодітну родину війна застала вдома, у Бучі. Це був 21 день війни. Вони з батьком – Русланом Нечепуренко на велосипедах поїхали в центр Бучі за ліками та продуктами. На вулиці Тарасівській їм на переріз вийшов російській солдат. «Ми підняли руки, тато сказав, що у нас немає зброї, нічого такого, що становити загрозу російській армії», – розповідає в лікарні хлопчик.
У них з татом на одязі були білі пов’язки, однак російському окупанту було байдуже. На очах Юри розстріляли його батька. Військовий почав стріляти і в дитину. Спочатку в руку – Юра впав. Тоді два вистріли в голову. Після цього росіянин пішов геть. «Коли я лежав, він постріли в капюшон, але пощастило, не зачепило голову просто», – розповідає хлопчик.
У хлопця вогнепальне поранення в передпліччя і руку. Коли Юра зрозумів, що живий – він біг не оглядаючись, в місцевому садочку дитині надали першу допомогу.
47-річний Руслан Нечипоренко був багатодітним батьком. Разом з дружиною Аллою вони виховували трьох синів – крім Юри, 18-річного Валерія і 17-річного Андрія. Щоб забрати тіло чоловіка, родині довелося два дні домовлятися з окупантами, щоб ті дозволи забрати Руслана з дороги. Поховати його змогли у дворі будинку, який своїми руками будував Руслан. «Нам допомогли люди викопати в дворі могилу і ми самовільно захоронили мого чоловіка», – каже мама Юрі.
Після цього Алла з трьома синами і свекрухою вирішили втікати з Бучі. Щоб дістатися “зеленого коридору” їм довелося подолати, той самий шлях, де вбили Руслана і поранили Юру. «Ми не знали, чи буде ми жити, були вибухи, їздила техніка. Ми йшли і прощалися з життям кожну секунду», – розповідає жінка.
Пані Алла сподівається, що за цей воєнний злочин відповість і безпосередній виконавець і командири. Що змогла – вона зафіксувала на телефон і дуже переживала, аби його не забрали на російських блокпостах, коли вони виходили з Бучі. «Я не знала, чи зможу зберегти інформацію, але, на щастя, чоловіків виводили з автобусів перевіряли, жінок і дітей не чіпали. Тому все-таки якась інформація збереглася», – каже Алла.
Усі данні про воєнні злочини проти цивільних – прокуратура просить українці документувати і ці свідчення залишати на сайті warcrimes.gov.ua.
Ці доказу будуть використані для кримінального переслідування причетних до злочинів за українським законодавством. А також у Міжнародному кримінальному суді в Гаазі та в спеціальному трибуналі після його створення. Вже зараз розслідується понад 1 700 справ про воєнні злочини Росії. Це числені випадки руйнувань будинків, вбивств мирних жителів та мародерства з боку російських військових на захопленій українській території.
Тим часом Юрині рани оглянули лікарі. На відновлення руки піде не мало часу. 14-річний хлопець пригортає до себе маму. Їм не має куди повертатися. Поки їх родину на Черкащині прихистити у себе родичі.
