Як стало відомо, літня сім’я з одного із обласних центрів, налякана тривожними новинами по телевізору, похапцем зібралася виїжджати за кордон. Взяла зі собою у машину документи, продукти, дещо з одягу. Вже на порозі господиня, колишня бухгалтерка, згадала про улюблену кицю, яка запитально дивилася на цих метушливих людей. Про це повідомляє Високий Замок.
А й справді, що їм, біженцям, робити з домашнім Мурчиком? Рішення підказав чоловік, у недалекому минулому – директор фірми з пошиття одягу. «Візьмемо зі собою. А десь біля лісу випустимо його – нехай шукає миші там…» – діловито мовив глава сім’ї. І його половинка, яка ніколи не перечила «годувальнику», і цього разу мовчки погодилася.
Кілометрів за двадцять від міста вщерть завантажений «Мерседес» пригальмував біля лісопосадки. Пані Алла опустила бокове скло, жбурнула через вікно Мурчика, а Валентин Іванович різко і до кінця натиснув педаль газу…
А далі все було як у пригодницькому фільмі. Через тиждень після виїзду Алли і Валентина їхня сусідка-ровесниця, яка нікуди втікати не збиралася, вийшла підмести сходовий майданчик. І з подивом побачила навпроти своєї квартири голодного, всього у реп’яхах і зі скривавленими лапками Мурчика, який трусився від холоду. Котик тулився до знайомих дверей, сподіваючись, що йому відчинять. І ніяк не розумів, чим він провинився…
Ганна Іванівна зрозуміла, що сталося щось надзвичайне. Подзвонила господарям, але вони вже були «поза зоною досяжності». Тоді набрала номер своїх знайомих – молодої сім’ї, яка живе за 60 кілометрів, на хуторі. І розповіла їм про несподіване повернення Мурчика, якого сусідка брала зі собою за кордон.
На тому кінці проводу не вагалися. Через кілька хвилин Антон попросив у батька «жигуля», заправив його таким дефіцитним нині бензином, який зберігав у гаражі як «НЗ», – і разом із Соломією взяли курс на «файне місто». Під вечір Мурчик був у них вдома, нагодований, дрімав на м’якому килимку біля теплої печі. Звідси його ніхто нікуди вивозити не збирається…
