Російська армія втрачає наступальний потенціал і її ресурсів вистачить ще на два-три тижні активних бойових дій в Україні. Загрози захоплення Києва вже немає і у квітні кияни, ймовірно, зможуть повернутися до своїх домівок.
Такі прогнози щодо широкомасштабної війни Росії проти України зробив радник голови Офісу президента Олексій Арестович. В інтерв’ю Радіо Свобода він також розповів про втрати російської армії і пояснив, за яких умов війна може закінчитися.
Які позиції зараз у російських окупаційних військ?
Вони починали з шести окремих оперативних напрямків: Київ, Чернігів, Суми, Миколаїв, Харків і зона ООС. З військової точки зору, це – безглуздя. Вони до нього вдалися і потерпіли закономірний крах.
Зараз вони продовжують нарощувати сили лише на напрямку Херсона, Миколаєва і в зоні ООС, де намагаються оточити наші війська, наносячи удари від Волновахи на північ, від Ізюму на південь. Також знищують Маріуполь.
На інших напрямках (Київ, Чернігів, Суми, Харків) вони переважно перейшли до оборони, утримання районів, які зайняли. Ідуть місцеві бої тактичного значення, які не становлять серйозної загрози для вказаних міст.
Чи може бути загроза для Києва найближчим часом, чи стягують вони війська туди і чи готують ще одну спробу наступу?
Нема чого стягувати, по-перше. По-друге, за військовою логікою, ніколи не стягують сили туди, де немає надій на успіх. Тягнуть туди, де можливий успіх. Для них це – Маріуполь, можливо, зона ООС, Миколаїв, але не Київ. Думаю, Києву найближчим часом нічого, окрім артилерійських і ракетних ударів, не загрожує.
Який у ворога зараз план?
Вони перенесли план на зону ООС, Маріуполь і Миколаїв, де сподіваються досягти успіху. Миколаїв – марно, зона ООС – не знаю, сумніваюсь, а от Маріуполь – так, його оточили. Військові зусилля там їм не вдаються, але от знищення цивільного населення, ця терористична, нелюдська політика… Наразі вбито майже три тисячі осіб…
Якщо їм вдасться взяти Маріуполь, то це буде…
…серйозна поразка для нас і певний успіх для них. Але зважаючи на те, які сили вони витратили і скільки втратили, то навіть взяття Маріуполя для них буде дуже поганою втіхою. Але Маріуполь не візьмуть. Його не можуть взяти з військової точки зору. Співвідношення сил, сторін, спроби його взяти показують, що це марно. Третю добу – по дві атаки на Маріуполь наземними силами. Усез нищується. І це показує, що з військової точки зору Маріуполь взяти не можуть. Проблема Маріуполя – це геноцид місцевого населення.
А який загалом нині в російських військ потенціал?
Вони ввели з 24 лютого 97 тактичних груп, це понад 120-130 тисяч осіб, але є ще тилові частини, тобто загальне групування – десь 200 тисяч. 15 знищено цілком. 18-20 приведено у стан небоєздатності.
Близько 60 (тактичних груп, – ред.) зараз оперують, але вони зв’язані боями по усій Україна і близько 10 – у резерві. Це – невеликі сили при такому розмахові та інтенсивності бойових дій. Тобто фактично вони втрачають наступальний потенціал, вони ідуть уже по інерції. Думаю, 10 днів, може 14 у них залишилося на те, щоб вони взагалі були здатні на активні бойові дії.
Потім – неминучий перехід до позиційної війни, вони стають в оборону, як зараз під Києвом, наприклад. І вже оперативного розмаху не буде, а буде тактичний, тобто бої за перехрестя, за маленькі села, на вирівнювання позицій.
Навіть якщо вони нашкребуть резерви, хоча в них з цим величезні проблеми (у самій Росії і в Сирії не вдалося набрати), і перекинуть сюди, то ці резерви не будуть здатні принципово змінити ситуацію. Тобто вони фактично програли, а зараз – перед обличчям оперативного глухого кута, а потім – і програшу (можливо, протягом двох-трьох тижнів).
На ці два-три тижні в України є достатньо ресурсів, щоб відбиватися та утримувати кордони, як мінімум у наявних межах, умовних кордонах?
Достатньо. Ба більше, треба розуміти, що ми щодня стаємо більш потужними, а вони втрачають. Тому що ми – на своїй території, а вони – на ворожій. Нам іде західна допомога, у них закінчуються тилові запаси. Ми бачимо їхні звернення по військову допомогу до Китаю і навіть Північної Кореї. І час грає не на їхню користь. Ми про санкції навіть можемо не говорити.
З 1 квітня може бути друга хвиля наступу на Україну?
Немає чим наступати. Вони можуть бити ракетами, цього добра в них вистачає. Вони будуть бити, може, навіть більше, ніж зараз. Але вони намагаються майже не застосовувати авіацію, окрім Маріуполя і зони ООС, де їх збивають. У зоні Маріуполя немає, на жаль, потужної ППО, а от у зоні ООС ракети збивають фактично щодня.
Київ, Харків, Чернігів, Суми вже майже не бомблять, тому що вони втратили 83 літаки, багато підготовлених екіпажів.
Вони зібрали навколо України 500 літаків, але застосовували 120-150, тому що в них набагато менше підготовлених льотчиків, ніж літаків. І уявіть собі, якщо ми збили 83, може 85, зі 150, то маємо більше, ніж половину недієздатних. Решта виснажилася.
Коли люди зможуть по-трохи повертатися у свої домівки?
Активна фаза через два-три тижні має завершуватися. Вона майже завершена під Києвом, Харковом, Сумами і Черніговом. Потім жителі Києва зможуть, мабуть, повертатися до своїх міст, тому що під Києвом відіб’ємо загрозу.
Навіть якщо вони десь нашкребуть якісь резерви, спробують перейти в наступ, то все одно все закінчиться їхньою поразкою. Просто вона віддалиться на тиждень або на 10 днів. Кінець – один. Вони стратегічно програли, програють і оперативно. Тому, думаю, у середині квітня, наприкінці квітня кияни зможуть повертатися додому.
А потім два варіанти: або укладаємо мирну угоду і вони забираються з кінцями, або позиційна війна і вони намагатимуться утримувати райони, які тримають. Це для них ще гірша катастрофа, тому що вони – на нашій землі, де їх усі ненавидять. Тилове постачання – це вічна проблема. Зараз відбиваємо їхні тилові колони й надалі будемо відбивати. Вони стоятимуть на місці, тобто ми точно будемо знати координати. Це – не ловити війська, які пересуваються в полі. Ми будемо бити по стаціонарних цілях. Це дуже вигідно.
Окрім того, розквітне природа, і для партизанів, Сил спеціальних операцій, місцевих – це чудово.
У Кремлі вже заявляли, що компромісом може стати ідея створення в Україні демілітаризованої держави за прикладом Швеції чи Австрії. Наскільки це прийнятно і які настрої в Офісі президента?
Це взагалі неприйнятно, тому що ми – не Швеція і не Австрія. Ми – у зовсім іншій ситуації. Швеція та Австрія перебувають в оточенні пристойних сусідів, європейців, які проводять стабільну політику і не бажають зміни кордонів, а Україна – держава, яку двічі обманули.
Наш нейтральний статус був прописаний у Декларації про суверенітет, а потім був Будапештський меморандум, який підписали після того, як ми віддали третій у світі ядерний потенціал… Нас обманули. І зараз ми маємо гарячу фазу бойових дій, тому що всі гаранти не виконали свої зобов’язання.
Будь-яка країна світу, згідно зі статутом ООН, має право на самооборону. І ми в Україні дуже чітко розуміємо, і народ, і влада, що сили для самооборони в нас мають бути самостійні, самодостатні, бо ні на кого розраховувати не можна. Тому не йдеться про демілітаризовану державу.
На які умови може піти Україна для того, аби домовитися про мир?
Ми – не в позиції прохача. Скоріше, нас просять про мир, тому що вони – в дуже складній ситуації. Прийнятними умовами може бути те, що, оскільки нас у НАТО не беруть… Ми прагнули вступу в НАТО до останнього, але НАТО сказало: «Ні». Росію це влаштовує. Ба більше, вона працює над тим, щоб НАТО нас не приймало. Тому це може бути початком зближення позицій сторін.
Наприклад, Росія каже: ми припинимо наступ, якщо ви не вступаєте в НАТО, що цілком можливо, за вашими словами, і якщо ви визнаєте, що Донбас, Крим – це не територія України. Чи піде на це Україна?
Це – неприйнятна історія. Думаю, ітиметься лише про Україну в міжнародно визнаних кордонах. І ще раз хочу підкреслити: Україна не відмовляється від НАТО, НАТО відмовляється від нас. Думаю, Росія доклала для цього величезних зусиль, працюючи з окремими країнами НАТО на двосторонній основі.
З якими саме?
Думаю, насамперед Німеччина, мабуть, Угорщина, може, Франція.
Закінчилася активна фаза війни, відбулося розмінування, все спокійно. Скільки часу Україні треба буде для того, аби відбудуватися, відновити економіку?
Тут я – не фахівець, але, думаю, на це піде щонайменше десятиліття.
Як думаєте, чи економічно Україні хтось після війни допомагатиме відновлювати економіку?
Так, країн, які висловили бажання допомогти Україні, дуже багато. Це – практичні пропозиції. Також у нас є потужний ресурс – заарештовані російські державні кошти.
Ідеться про понад 300 мільйонів доларів, які ми зможемо використати. Над цим працює керівництво України з керівництвом країн-партнерів і міжнародних організацій.
