Неподалік Луцька в закинутий колодязь потрапив собака. Шанс, що його віднайдуть у таку пору на хуторі серед полів, мінімальний. Однак долею випадку песика почули й врятували.
Як розповіла Інформаційному агентству Волинські Новини Тетяна Толкаченко, зранку, коли вона їхала на роботу, їй зателефонувала подруга Анна Шумакова й повідомила, що на хуторі в Борохові в старий колодязь втрапив собака.
«Ми з Анею вже не один раз рятували цуциків. Сьогодні вона подзвонила і сказала, що на хуторі неподалік Луцька в колодязі кричить собака. Це в полях, у цю пору там усі дороги розвезло. Ми списалися з друзями. Я спершу думала, що когось підключу, але врешті довелося самій підключатися, адже в мене є навички роботи з мотузкою. Ми взяли мотузки, спорядження й поїхали туди. Машина загрузла в багнюці ще за два кілометри до того хутора. І ми удвох з подругою пішли та витягнули собачку», – пригадала Тетяна.
А виявити пса, який потрапив до колодязя на давно покинутому хуторі, її подрузі-спортсменці Анні вдалося, просто пробігаючи повз. Вона бігає вранці й часто її шлях пролягає повз хутор. Неодноразово підгодовувала там того собаку. Сьогодні ж зранку не натрапила на песика й побігла далі. Однак дорогою в неї з вуха випав навушник з увімкненою музикою і вона почула гавкіт пса.
«Хутор закинутий, тож довелося пошукати, куди прив’язати мотузку. Колодязь дуже глибокий – мінімум 25 метрів. У мене не вистачило однієї мотузки й довелося дов’язувати другу. В колодязі страшно, немає чим дихати, дуже глибоко, але сухо», – сказала Тетяна.
Унизу колодязя була стара автомобільна покришка. Завдяки їй, упавши з такої висоти, песик навіть не травмувався.
«Коли ми прийшли й почали готуватися, собака все зрозумів: перестав кричати, тихо сидів і чекав, хоч із бортика колодязя донизу падали шматки цегли, адже колодязь дуже старий. Я спустилася, бачу: сидить, ховається. Собачка невеликий, тому я змогла покласти його у спеціальний транспортувальний мішок. Він сидів у ньому тихо-тихо. Я довго вилазила, бо було дуже тяжко, мотузка хиталася, мене кидало, било об стіни, а песик навіть не поворухнувся. Як тільки я вилізла і поклала мішок на землю, він вискочив і почав стрибати від радості, бігати й знову в той колодязь заглядати. Звісно, ми його відігнали й чим могли прикрили колодязь», – розказала дівчина.
Загалом на спуск у колодязь Тетяна витратила близько п’яти хвилин, а от підніматися довелося утричі довше. Хоча, як додала, разом із подругою вони встигли врятувати пса швидше, ніж їхній друг витягнув машину з багнюки.
Навики рятування з використанням мотузки Тетяна отримала завдяки тренуванням у гірсько-спелеологічному клубі «Стохід», де займається вже кілька років. Як зізналася, до сьогоднішнього випадку по-справжньому рятувати когось таким чином раніше не доводилося. Додала, що все-таки порятунок пса з колодязя – насправді ще та авантюра, адже спускатися довелося без страховки. До того ж, колодязь старий і міг у будь-який момент завалитися. Однак пройти повз тварини, що страждає, Тетяна не може.
«Так виходить, що допомагаю тваринам. Хоч сама їх навмисне не шукаю, це вони мене знаходять. Якось ми з Анею їздили велосипедами на змагання і ледь не наїхали на цуценят у зав’язаному мішку, яких хтось викинув у лісі. Це сталося на початку змагань, тому ми віднесли цуциків людям. Вони вже ними зайнялися. А ми цілий день ще їздили і переживали, як вони там, але вони потрапили в надійні руки добрих людей», – розповіла Тетяна Толкаченко.
Відзначимо, що дівчата врятували песика у символічну дату – 17 лютого відзначають День спонтанного прояву доброти.
